™вропейська правова система - досить складне та нестандартне ¤вище в сучасному прав≥, хоча, з де¤кою м≥рою узагальненн¤, не можна вважати таку систему ун≥кальною в сенс≥ ≥стор≥њ права ™вропи. ≈волюц≥¤ права ™вропейських —п≥втовариств в≥д п≥дсистеми м≥жнародного права до окремоњ ≥нституц≥ол≥зованоњ системи значною м≥рою завд¤чуЇ нормозастосовч≥й та нормотворч≥й д≥¤льност≥ —уду ™вропейських —п≥втовариств.

—творений по образу свого попередника - ѕост≥йноњ палати м≥жнародного правосудд¤ - —уд ™— п≥шов значно дал≥, не обмежуючись пол≥тичними факторами системи м≥жнародного права, що дом≥нували в пер≥од кризи Ївропейського м≥жнародного права. «агальносистемна криза ™вропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, зм≥на соц≥альних ц≥нностей та ≥нш≥ фактори зумовили та дали можлив≥сть —уду з≥грати особливу роль в розвитку ™вропейськоњ правовоњ системи, що стало особливо важливим п≥д час Усистемноњ кризиФ ™— у 70-≥ роки. —аме в умовах пол≥тичноњневизначеност≥ подальшого шл¤ху розвитку Ївропейськоњ ≥нтеграц≥њ, що настав п≥сл¤ пер≥оду Сla politique de la chaise videТ[1] та Ћюксембурзьких угод, —уд в ц≥лому р¤д≥ своњх р≥шень розпочав процес Уконституционал≥зац≥њФ права ™—. “ак, —уд п≥дтвердив принцип верховенства права ™—, зазначивши, що положенн¤ нац≥онального законодавства може бути в≥дм≥нене (УdisappliedФ), ¤кщо воно суперечить праву —п≥втовариства[2]. —уд також розширив концепц≥ю пр¤моњ д≥њ на директиви, дозволивши субТЇктам нац≥онального права посилатис¤ на директиви, ¤к на акти, що встановлюють њх права, ¤к≥ п≥дл¤гають захисту у нац≥ональних судах.[3]

Ќе викликаЇ сумн≥в≥в той факт, що саме —уд став тим механ≥змом, що перетворив право ™— з п≥дсистеми м≥жнародного права на автономну правову систему. ќднак, було б хибним вважати. що своЇю прогресивн≥стю право ™— завд¤чуЇ лише судов≥й доктрин≥. розвиток права ™— Ї насл≥дком глибокоњ цив≥л≥зац≥йноњ кризи Ївропейського соц≥уму, викликаного нев≥дворотн≥м процесом переходу в≥д державоцентричноњ системи, закладеноњ ще ¬естфальським мирним договором, культурним шоком тенденц≥й "деЇвропењзац≥њ" м≥жнародного права та крахом Ївропоцентричноњ системи м≥жнародних в≥дносин, що походить ще з час≥в пануванн¤ католицькоњ доктрини та римських у¤влень про пол≥тичну побудову св≥ту.

ѕевною м≥рою можна сказати, що розвиток права ™— Ї поверненн¤мдо наднац≥ональноњ правовоњ системи, що була зруйнована –еформац≥Їю та “ридц¤тил≥тньою в≥йною. « ≥ншого боку, такий розвиток, певною м≥рою завд¤чуЇ саме специф≥ц≥ Ївропейських правових систем, що пройшли довгий шл¤х взаЇмних вплив≥в, взаЇмного запозиченн¤ та, нав≥ть, рецепц≥њ.

ѕон¤тт¤ та походженн¤ наднац≥ональност≥ ¤к правовоњ категор≥њ.

ѕраво ™— в≥др≥зн¤Їтьс¤ ¤к в≥д м≥жнародного так ≥ в≥д нац≥онального права такою особливою характеристикою, ¤ка отримала назву "наднац≥ональн≥сть". ¬ рад¤нськ≥й та сучасн≥й украњнськ≥й м≥жнародно-правов≥й доктрин≥ ≥снуЇ у¤вленн¤ про наднац≥ональн≥сть ¤к ¤вище, пов'¤зане з д≥¤льн≥стю м≥жнародних орган≥зац≥й. “ак, ¬.≤. ћуравйов зазначаЇ, що Удержави можуть над≥л¤ти м≥жнародну орган≥зац≥ю наднац≥ональними повноваженн¤ми, суть ¤ких зводитьс¤ до прийн¤тт¤ орган≥зац≥Їю постанов, що Ї обов'¤зковими дл¤ њњ член≥в.Ф[4] Ќаднац≥ональн≥сть тут розгл¤даЇтьс¤ в дек≥лькох основних вим≥рах:

Ј норми, створен≥ м≥жнародною орган≥зац≥Їю мають приматнад нормами нац≥онального права;

Ј так≥ норми складають частину нац≥онального права ≥ Ї обов'¤зковими дл¤ застосуванн¤, в тому числ≥>≥ в д≥¤льност≥ нац≥ональнихсудових установ.[5]

ѕод≥бне розум≥нн¤ такого складного ¤вища Ї насл≥дком впливу стереотипу, ¤кий досить давно ≥снуЇ у в≥тчизн¤н≥й правов≥й доктрин≥ та повТ¤зуЇ виникненн¤ системи права>™— виключно ≥з певною трансформац≥Їю м≥жнародного права. “акий п≥дх≥д все ще намагаЇтьс¤ втиснути право ™— у рамки м≥жнародного права, ¤к≥ вже занадто мал≥ дл¤ такого ¤вища ¤к ™вропейський —оюз. « ≥ншого боку, хоча, м≥жнародне та Ївропейське право генетично спор≥днен≥, однак, така спор≥днен≥сть по¤снюЇтьс¤ скор≥ш Їдиним джерелом походженн¤ обох правових систем, ¤к≥ зараз ≥снують досить автономно одна в≥д одноњ.

¬ зах≥дноЇвропейськ≥й доктрин≥ ≥снуЇ дещо ≥нший п≥дх≥д, ¤кий розгл¤даЇ наднац≥ональн≥сть ¤к функц≥ональну ознаку об'Їднанн¤ держав, за ¤кою певн≥ суверенн≥ права у визначених конституц≥Їю об'Їднанн¤ галуз¤х передаютьс¤ державами певному наднац≥ональному органу, при чому такий процес стаЇ незворотн≥м та поступово перестаЇ залежати в≥д вол≥ окремих держав.[6] —утн≥сть наднац≥ональност≥, англ≥йський юрист ƒжо Ўо (Joe Shaw) вбачаЇ в поступов≥й передач≥ компетенц≥њ держав на б≥льш високий р≥вень, тобто об'Їднанню держав, та еволюц≥њ особливоњ форми процесу прийн¤тт¤ р≥шень на такому р≥вн≥, де все б≥льш зростаюча к≥льк≥сть таких р≥шень приймаЇтьс¤ на мажоритарн≥й основ≥, а не на основ≥ консенсусу.[7] “ака форма наднац≥ональност≥ була визначена ≥ншим досл≥дником права ™вропейського —оюзу ¬айлером (Weiler) ¤к Унаднац≥ональн≥сть у прийн¤тт≥ р≥шеньФ (decisional supranationalism)[8]. ÷ей юрист також вид≥л¤Ї ще один елемент наднац≥ональност≥ - нормативна наднац≥ональн≥сть (normative supranationalism). «а думкою ¬айлера цей терм≥н означаЇ повноваженн¤ ™вропейського Cуду давати обов'¤зков≥ та вагом≥ роз'¤сненн¤ щодо природи та д≥њ права ™—, що формують правову систему, де право ™— маЇ верховенство над нац≥ональним правом держав-член≥в[9].

як зазначив з цього приводу судд¤ ƒев≥д ≈двард ( David Edward ), "не маючи "д≥йсну конституц≥ю", —п≥втовариство вже маЇ жорстку конституц≥ю в сенс≥ того, що њњ правовий пор¤док визнаЇ ≥Їрарх≥ю норм, в ¤к≥й право договор≥в (про ™— - авт.) маЇ верховенство над нац≥ональним правом та п≥дпор¤дковуЇ ≥нш≥ акти —п≥втовариства".[10]  оментуючи наведену думку, професор Ѕруно де ¬≥те ( Bruno de Witte ) додав: "√оловним елементом в даному визначенн≥, ¤ке проводить розмежуванн¤ м≥ж правовою системою —п≥втовариства та "конституц≥¤ми" ≥нших м≥жнародних орган≥зац≥й, Ї Тверховенство над нац≥ональним правомТ. ¬ерховенство права ™— над нац≥ональним законодавством ... надаЇ праву ™— статус кваз≥-конституц≥йного у нац≥ональн≥й правов≥й систем≥." [11]

Ќаведене розум≥нн¤ конституц≥йного пор¤дку права ™— було початково розроблене ™вропейським —удом у вигл¤д≥ концепц≥њ верховенства права. «окрема, —уд у справ≥ Parti Ecologiste ' Les Verts ' v. European Parliament п≥дкреслив, що "... ™вропейське —п≥втовариство засноване на принцип≥ верховенства права, оск≥льки н≥ його держави-члени, н≥ установи не можуть уникнути нагл¤ду за в≥дпов≥дн≥стю заход≥в, прийн¤тих ними, конституц≥йн≥й харт≥њ - ƒоговору ..."[12]

¬ загал≥, наднац≥ональн≥сть, ¤к правове ¤вище, маЇ наступн≥ про¤ви:

1.≥снуванн¤ наднац≥онального (наддержавного) органу з визначеною нормотворчою компетенц≥Їю по в≥дношенню до держав;

2.примат норм, прийн¤тих таким органом, над нормами нац≥онального права (≥Їрарх≥¤ норм);

3.пр¤ма д≥¤ Унаднац≥ональнихФ норм у нац≥ональному прав≥;

4.над≥ленн¤ органу певною компетенц≥Їю щодо санкц≥й за невиконанн¤ Унаднац≥ональнихФ норм;

5.на¤вн≥сть у органу судовоњ компетенц≥њ щодо застосуванн¤ та роз'¤сненн¤ зм≥сту Унаднац≥ональнихФ норм.

«агальну характеристику правовоњ системи ™—, вдало описав професор ƒагтоглу: "ѕравова система ™вропейського —п≥втовариства одночасно обумовлена та створюЇ Їдн≥сть - ≥ навпаки. —п≥втовариство - це перш за все "сп≥втовариство засноване на прав≥" у тому сенс≥, що в≥дносини м≥ж субТЇктами —п≥втовариства Ї в≥дносинами м≥ж субТЇктами права, високою м≥рою "легал≥зован≥" п≥д контролем —уду Е « ц≥Їњ точки зору право —п≥втовариства Ї важливим чинником обТЇднанн¤." [13]

“аким чином, наднац≥ональн≥сть ¤к характеристика правовоњ системи, серед ≥ншого, означаЇ неможлив≥сть дл¤ крањн-член≥в скасувати д≥ю такоњ системи, припинивши участь у договорах про ™—. «а висловом ѕетера ван ’ема та ѕржемислова √рудз≥нськ≥, "м≥р≥ади догов≥рних зобовТ¤зань обмежують зараз прост≥р дл¤ маневру Ївропейських держав, зачинивши њх у жорстку мережу д≥й, визначену ≥нституц≥йними та пол≥тичними р≥шенн¤ми. ÷е Ї та скрита ц≥на Ївропейськоњ ≥нтеграц≥њ, що не дозвол¤Ї "суверенним" державам-членам роз≥рвати установч≥ договори ™—, спакувати вал≥зи та повернутис¤ до пол≥тикинац≥ональноњ автарк≥њ."[14]

якщо сформулювати деф≥н≥ц≥ю, то на думку автора, наднац≥ональн≥сть Ц характеристика автономноњ правовоњ системи обТЇднанн¤ держав, ¤ка ≥нкорпоруЇ в ¤кост≥ п≥дсистем системи нац≥онального права таких держав, виступаючи одночасно ¤к њх складова. “обто, ¤кщо розгл¤дати таку автономну систему з точки зору нац≥онального права держав обТЇднанн¤, то наднац≥ональн≥сть про¤вл¤Їтьс¤ у автоном≥њ окремих структурних частин такого права, ¤к≥ не втрачаючи операц≥йного звТ¤зку з таким правом, розвиваютьс¤ автономно та гармон≥зовано з под≥бними частинами ≥нших держав обТЇднанн¤.

√енеза концепц≥њ наднац≥ональност≥ в Ївропейському прав≥.

Ќаднац≥ональн≥сть ¤к юридична категор≥¤ правовоњ системи не Ї новелою в прав≥. така категор≥¤ Ї характерною дл¤ Ївропейськоњ правовоњ культури ¤к ≥сторичного ¤вища, що генетично походить з канон≥чного права, ¤ке дало поштовх розвитков≥ нац≥ональних правових систем ¤к континентальноњ, так ≥ англосаксонськоњ с≥мей права, а у пер≥од кризи церкви та –еформац≥њ стало колискою м≥жнародного права. ћова йдетьс¤ про канон≥чне право, що стало насл≥дком революц≥йних зм≥н в Ївропейському сусп≥льств≥, що розпочалис¤ в ’≤ стол≥тт≥ з реформ √≥льдебранда (¤кий згодом став папою √ригор≥Їм VII), та ¤к≥ √арольд Ѕерман назвав "папською революц≥Їю".[15]

¬иникненн¤ Їдиноњ системи права, що у багатьох крањнах ™вропи сп≥в≥снувала паралельно ≥з нац≥ональним правовими системами, одночасно складаючи њх нев≥д'Їмну частину, було обумовлено об'Їктивними ≥сторичними чинниками та стало поштовхом дл¤ виникненн¤ концепц≥њ держави, ¤к основи соц≥уму. ¬≥докремленн¤ церкви, ¤ка до того часу в насл≥док традиц≥й –имськоњ ≥мпер≥њ та п≥д впливом ¬≥зант≥њ, була поЇднана та де¤ким чином п≥дпор¤дкована у багатьох аспектах св≥тськ≥й влади[16], стало початком процесу формуванн¤ св≥тськоњ, а згодом, нац≥ональноњ держави.

ќднак,такий процес в≥дбувавс¤ на тл≥ ≥деолог≥чноњ системи ™вропи, ¤ка знаходилас¤ п≥д значним впливом римськоњ концепц≥њ imperium, що означало не т≥льки юридичне верховенство  арол≥нгських ≥мператор≥в, а згодом, правител≥в —в¤щенноњ –имськоњ ≥мпер≥њ, але й культурну, духовну та соц≥альну Їдн≥сть ™вропи, ¤ка в у¤влен≥ —ередньов≥чч¤ була Їдиною –имською ≥мпер≥Їю.[17]  онцепц≥ю Їдност≥ христи¤нського св≥ту ™вропи, що дом≥нувала майже за час≥в —ередньов≥чч¤ та вплинула на розвиток концепц≥й права народ≥в, а в середин≥ ’’ стол≥тт¤ - на в≥дновленн¤ наднац≥ональноњ системи права досить влучно описав барон ћонтесьЇ, говор¤чи, однак, про –имську ≥мпер≥ю:

–им, не був, власно кажучи, монарх≥Їю чи республ≥кою, але головою орган≥зму сформованого вс≥ма людьми св≥ту ... вони створили такий орган≥зм т≥льки завд¤ки загальн≥й покор≥ та, не будучи сп≥вв≥тчизниками, вони вс≥ були римл¤нами."[18]

Ќа тл≥ пануючих ≥деолог≥чних у¤влень про христи¤нський св≥т, обТЇднаний Їдиною церквою, формуванн¤ правовоњ системи канон≥чного права не могло не отримати наднац≥ональних рис. ” пер≥од послабленн¤ св≥тськоњ влади та феодальних в≥дносин, верховенство церкви ¤к dominium mundi в≥добразилос¤ у створенн≥ д≥Ївоњ судовоњ системи, системи управл≥нн¤ та законодавства.

ќсновним принципом канон≥чного права, закладеним √рацианом, було п≥дпор¤дкуванн¤ закон≥в (leges) та законодавчих акт≥в (constitutiones) св≥тських правител≥в церковним законам та актам.[19] Ѕ≥льше того, папськи престол зд≥йснював судову юрисдикц≥ю, що часто конкурувала ≥з юрисдикц≥Їю св≥тських государ≥в. ѕапа √ригор≥й VII за¤вив, що папська кур≥¤ - "суд всього христи¤нського св≥ту"[20], створивши фактично перший м≥жнародний судовий орган, ¤кий мав юрисдикц≥ю розгл¤дати спори ¤к м≥ж суверенами так ≥ м≥ж њх п≥дданими.  р≥м того, папа отримав загальну юрисдикц≥ю у вс≥хсправах, ¤к≥ йому передавалис¤ сторонами[21]. ƒана юрисдикц≥¤ заклала основи доктрини forum prorogatum[22], ¤ка перейшла згодом до м≥жнародного права, зокрема до практики ѕост≥йноњ ѕалати м≥жнародного правосудд¤ [23] та ћ≥жнародного —уду ќќЌ[24] та ™вропейського —уду[25].

«а висловом √абр≥ел¤ ЋеЅра, "папа правив вс≥Їю церквою. ¬≥н був всесв≥тн≥м законодавцем, владу ¤кого обмежувало т≥льки природне та абсолютне божественне право. в≥н скликав всесв≥тн≥ собори, головував на них, його п≥дтвердженн¤ було необх≥дно дл¤ вступу њх р≥шень у силу. ѕапа ... тлумачив закон та дарував прив≥лењ та дозволи. ¬≥н був також верховним суддею ... ¬ажлив≥ справи (maiores causae), визначеного перел≥ку ¤ких н≥коли не ≥снувало, залишались на його розсуд."[26]

ѕапський суд, особливо за час≥в судочинства пап ќлександра ≤≤≤, учн¤ √рациана, ¤кий сам був в≥домим юристом п≥д ≥мТ¤м –оландо Ѕанд≥нелл≥, та ≤нокент≥¤ ≤≤≤, в≥дновив та розвинув концепц≥ю судового прецеденту (в значенн≥ res iudicata). Ѕагато декретал≥й Ї, власне, висновками вир≥шених справ[27], тобто ratio decidendi. ѕрикладом може бути декретальний лист папи ќлександра ≤≤≤, ¤кий вв≥йшов до складу  одексу канон≥чного права[28] та стосувавс¤ справи про продаж л≥су канон≥ками Ѕове абатству Ўал≥. –≥шенн¤ папи у дан≥й справ≥ стало прецедентом, ¤кий використовувавс¤ ¤к церковними, так ≥ св≥тськими судами.

Ќорми канон≥чного права мали вищу силу над нормами св≥тського права та були нормами пр¤моњ д≥њ. ѕриродно, що сам≥ вони вит≥кали з норм божественного права, вт≥леного в Ѕ≥бл≥њ та вченн¤х богослов≥в. ƒореч≥, першими кодиф≥каторами та розробниками багатьох принцип≥в та норм сучасного м≥жнародного права були саме богослови, так≥ ¤к ≤с≥дор —ев≥льськ≥й, —в. јвгустин, ≤в Ўартрський тощо.

ƒжозеф Ћ≥нч пор≥внюЇ судову компетенц≥ю папи римського ≥з компетенц≥Їю ¬ерховного —уду —Ўј.[29] ўе у 382 роц≥ римський ≥мператор √рациан надав римському Їпископов≥ право судити справи, що стосувалис¤ Їпископ≥в метропол≥њ. «годом, ¤к вже зазначалос¤, папи стали претендувати на те, що важлив≥ справ≥ (causae maiores) мають п≥дл¤гати њхн≥й юрисдикц≥њ.[30]

ѕапський престол був найвищою апел¤ц≥йною ≥нстанц≥ю дл¤ вс≥Їњ «ах≥дноњ ™вропи. –≥шенн¤ папського престолу становили судов≥ прецеденти та включалис¤ до оф≥ц≥йних зб≥рник≥в папських декретал≥й дл¤ використанн¤ судд¤ми та адвокатами. –. ¬. —аузерн п≥драхував, що за папи Ѕенед≥кта ≤’ (1033-1046), в часи найнижчоњ активност≥ папського престолу, за р≥к у середньому виходив один лист-декретал≥й; в≥д понтиф≥кату Ћева ≤’ (1048-1056) ≥ до 1130-х рок≥в середн¤ р≥чна цифра папських послань п≥дн¤лас¤ до 35, поступово зростаючи до цифри 3646 п≥д час понтиф≥кату ≤оана ’’≤≤ (1316-1324). [31]

ѕапи також зд≥йснювали реальну владу через своњх легат≥в, ¤к≥ представл¤ли папу та його авторитет у вс≥х рег≥онах христи¤нського св≥ту, головуючи на соборах, ведуч≥ переговори з монархами, досл≥дуючи на м≥сц¤х важлив≥ юридичн≥ справи. јле часто складн≥ або пол≥тично небезпечн≥ справи часто переадресовувались безпосередньо пап≥.

Ќаднац≥ональн≥сть правовоњ системи середньов≥чного канон≥чного права походила з т≥Їњ пол≥тичноњ доктрини верховенства ÷еркви над св≥тською владою та загальноњ доктрини влади ¤к дару божого. як в≥дзначив ≤оан ѕаризький у своЇму твор≥ De potestate regia et papali (ѕро корол≥вську та папську владу),

Уƒуховна влада може розповсюджувати свою д≥ю на будь-кого, оск≥льки вона Ї владою слова. —в≥тська влада, навпаки, не може з такою ж легк≥стю дос¤гти своњм мечем так далеко, оск≥льки в≥н тримаЇтьс¤ в руках. Ќабагато легше керувати словом, ан≥ж ф≥зичною владою.Ф[32]

¬иникненн¤ нац≥ональних держав та –еформац≥¤, що стала насл≥дком цього процесу, хоча ≥ зруйнували судову наднац≥ональн≥сть, однак не змогли остаточно знищити нормативну, ¤ка досить глибоко закоренилась у нац≥ональних правових системах. Ћише виникненн¤ концепц≥њ розпод≥лу влад в держав≥ остаточно зруйнувало систему, ¤ка до того про≥снувала прот¤гом семи стол≥ть.

ќднак, руйнац≥¤ ÷еркви ¤к наднац≥онального утворенн¤, що ≥снувала на ч≥ткому ≥Їрарх≥чному принцип≥, дало поштовх дл¤ виникненн¤ новоњ системи, побудованоњ на протилежному принцип≥ - принцип≥ суверен≥тету, системи м≥жнародного права. ќднак, ¤к ≥ христи¤нська доктрина перших в≥к≥в њњ ≥снуванн¤, доктрина суверен≥тету виникла ¤к запереченн¤ концепц≥њ верховенства ≤мпер≥њ та ÷еркви. ≤ншими словами, право народ≥в, що у ’’ стол≥тт≥ трансформувалос¤ у м≥жнародне право, виникло ¤к протест, опозиц≥¤ Ївропейському (у тод≥шньому розум≥нн≥ - св≥товому) пор¤дку. ¬ цьому сенс≥ право народ≥в, засноване на принцип≥ суверен≥тету можна протиставити класичному м≥жнародному праву, де в основ≥ лежить принцип р≥вност≥.

ѕраво народ≥в, ¤к прообраз тепер≥шнього м≥жнародного права виникло саме на тл≥ занепаду наднац≥ональноњ системи права та судочинства, альтернативних по в≥дношенню до корол≥вських суд≥в на св≥тських правових систем, що на той час б≥льш-менш ч≥тко сформувалис¤ п≥д впливом канон≥чного права та рецепц≥њ римського права. –еформац≥¤, “ридц¤тир≥чна в≥йна та ¬естфальський мирний догов≥р, що фактично визнав принцип суверен≥тету св≥тських государ≥в, спричинили таку ситуац≥ю, за ¤коњ ц≥л≥ системи норм, що регулювали питанн¤ гуман≥тарного характеру, взаЇмов≥дносин м≥ж государ¤ми та нав≥ть м≥жрег≥ональноњ торг≥вл≥, були позбавлен≥ регул¤тивноњ п≥дтримки, системи примус≥в та морального авторитету, що будувалис¤ саме на основ≥ наднац≥ональноњ правовоњ та судовоњ системи —в¤того ѕрестолу та м≥стилис¤ в канон≥чному прав≥ та вченн¤х доктринолог≥в ÷еркви[33], оск≥льки ¤к в≥дзначали кантон≥сти та перш≥ юристи права народ≥в, –имський ѕрестол, зд≥йснюючи духовну владу над вс≥м христи¤нським св≥том, на п≥дстав≥ такоњ влади м≥г втручатис¤ у св≥тськ≥ справи христи¤нських держав, хоча так≥ повноваженн¤ ѕапи були дискрец≥йними, а св≥тськ≥ государ≥ в принцип≥ були не вправ≥ вимагати в≥д духовноњ влади такого втручанн¤.[34]

¬иникненн¤ доктрини суверен≥тету та обмеженн¤ компетенц≥њ церковноњ системи спричинили перегл¤д правових основ сусп≥льства та м≥ждержавного сп≥лкуванн¤. “аке переосмисленн¤ вт≥лилос¤ у трансформац≥ю ц≥лих галузей та ≥нститут≥в канон≥чного права у окрему систему, позбавлену наднац≥ональних ознак минулоњ епохи.

 атал≥затором названого процесу став початок колон≥альноњ експанс≥њ. —истема св≥тосприйн¤тт¤ Ївропейц≥в зазнало певного стресу з пад≥нн¤м  онстантинопол¤, в≥дкритт¤м јмерики та далекосх≥дних держав, коли римське у¤вленн¤ про цив≥л≥зац≥йну ойкумену ви¤вилос¤ нездатним охопити нов≥ простори>та нов≥ чужор≥дн≥ культури. “ак виник психолог≥чний б≥ном сприйн¤тт¤ св≥ту - "своњ - чуж≥" або "™вропа - ≥нш≥" -¤кий не в останню чергу виник на п≥дстав≥ принципу христи¤нськоњ Їдност≥. ƒо цього моменту Ївропейська ойкумена, обмежена ¬≥зант≥Їю, руськими кн¤з≥вствами та —ередземним морем, сприймалас¤ ¤к центр всесв≥ту. “акий психолог≥чний архетип не м≥г не трансформуватис¤ у право нац≥й. ѕроцес такоњ трансформац≥њ досить ч≥тко описав јнг≥:

"≤мперська доктрина про культурн≥ в≥дм≥нност≥, що розд≥л¤ють Ївропейськ≥ та неЇвропейськ≥ св≥ти Ї важливою дл¤ розум≥нн¤ колон≥альноњ перспективи - вит≥сненн¤ неЇвропейського св≥ту та>виконанн¤ цив≥л≥зац≥йноњ м≥с≥њ п≥дпор¤дкуванн¤ та перетворенн¤ народ≥в, що сприймалис¤ в≥дм≥нними, "чужими". “ака дихотом≥¤ м≥ж двома св≥тами поставила нов≥ проблеми перед Ївропейськими юристами, ¤к≥ повинн≥ були по¤снити таку колон≥альну перспективу в юридичних терм≥нах. —проби дати по¤сненн¤ даним проблемам дали початок багатьом основним доктринам м≥жнародного права, зокрема доктрин≥ суверен≥тету."[35]

“ака дихотом≥¤, тобто протиставленн¤ Ївропейськоњ ≥деолог≥њ ≥ншим системам культурних та соц≥альних ц≥нностей, походить ≥з всього комплексу Ївропейськоњ ф≥лософ≥њ, соц≥альноњ теор≥њ, академ≥чних у¤влень та, ¤к зазначаЇ ƒжеймс √атайњ "пов≥домлень мандр≥вник≥в, записок торгових та м≥с≥онерських м≥с≥й, де¤к≥ з ¤ких датуютьс¤ ще "церковними у¤вленн¤ми про всесв≥т" час≥в —ередньов≥чч¤."[36]

ќднак, особливост≥ Ївропейськоњ правовоњ культури, що вела св≥й початок ≥з пол≥тичних доктрин п≥зньоњ –имськоњ ≥мпер≥њ та католицизму, де в центр≥ св≥тосприйн¤тт¤ була ≥мпер≥¤ та, в≥дпов≥дно, христи¤нський св≥т наклали св≥й в≥дбиток ≥ на розвиток Ївропейського права народ≥в та м≥жнародного права першоњ половини ’’ стол≥тт¤. ƒореч≥, сл≥д зазначити, що Ївропейське право народ≥в та, в≥дпов≥дно, м≥жнародне право у той час саме ≥ були суто Ївропейськими, ¤к породженн¤ доктрини Pax Christiana. √оловною характеристикою цих процес≥в був ≥ залишаЇтьс¤ Ївропоцентризм. Ќзат≥ула √ровог≥ вважаЇ, що виникненн¤ такоњ доктрини Ї насл≥дком того, що в≥н називаЇ "пол≥тичним консенсусом м≥ж вченими Ївропейц¤ми - початково, кл≥риками, теологами, корол≥вськими судами та публ≥цистами", ¤кий прийн¤в три основн≥ форми: церковну, просв≥тницьку та колон≥альну.  ожна з названих форм в≥дпов≥даЇ ≥сторичн≥й епос≥: церковна - дл¤ пер≥оду —ередньов≥чч¤, просв≥тницька - дл¤ епохи –еформац≥њ>та њњ насл≥дк≥в, та колон≥альна - дл¤ ≥мпер≥ал≥зму ’≤’ стол≥тт¤.[37]

™вропоцентризм ¤к концептуальна основа права народ≥в ви¤вивс¤ в доктрин≥ позитив≥стськоњ школи права к≥нц¤ ’≤’ - початку ’’ стол≥тт¤. ћ≥жнародне сп≥втовариство, де д≥ють норми м≥жнародного права, в погл¤дах час≥в формуванн¤ м≥жнародного права, складалос¤ з держав саме христи¤нського св≥ту, тобто "цив≥л≥зованих держав". “ак, наприклад, ќпенгейм вважав, що рел≥г≥¤, разом ≥з наукою, мистецтвом, розвинутим господарством, промислов≥стю та торг≥влею, Ї тими "≥нтересами", що звТ¤зують цив≥л≥зован≥ нац≥њ. "ќск≥льки цив≥л≥зован≥ держави, за виключенн¤м дек≥лькох випадк≥в, спов≥дують христи¤нство, саме рел≥г≥йн≥ ≥дењ повТ¤зують њх м≥ж собою."[38] ¬ той же час, б≥льш≥сть "нехристи¤нських держав", на думку ќпенгейма знаход¤тьс¤ у ≥ншому становищ≥, оск≥льки "ан≥ њх ур¤ди, ан≥ њх населенн¤, не можуть повн≥стю ос¤гнути право народ≥в та дотримуватись повед≥нки в≥дпов≥дно до вс≥х норм [м≥жнародного - авт.] права."[39]

ѕод≥бн≥ точки зору про вин¤тков≥сть Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ та христи¤нських крањн взагал≥ над ус≥ма ≥ншими державами висловлювались ≥ ≥ншими юристами ’≤’ стол≥тт¤, зокрема, ƒжеймсом>Ћор≥мером, –обертом ‘≥л≥мором, “омасом Ћоренсом, ƒжоном ”естлейком тощо.[40] ѕрикладом реал≥зац≥њ даноњ доктрини може слугувати той факт, що ќсманська ≥мпер≥¤ була визнана субТЇктом права нац≥й лише ѕаризькою мирною угодою 1856 року, в статт≥ 7 ¤кого Ївропейськ≥ держави дозволили “уреччин≥ "приймати участь в публ≥чному прав≥ та концерт≥ ™вропи".[41]

Ќаведене у¤вленн¤ про особливу роль Ївропейських крањн в св≥товому сп≥втовариств≥ та христи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ взагал≥ було значно п≥д≥рване прот¤гом першоњ половини ’’ стол≥тт¤. ѕерший удар був нанесений ≥тало-еф≥опською в≥йною 1896 року та рос≥йсько-¤понською в≥йною 1904 року, коли в обох випадках одна з пров≥дних Ївропейських крањн зазнала поразки у в≥йськовому з≥ткненн≥ ≥з неЇвропейською державою. ÷≥ в≥йни певним чином поставили п≥д питанн¤ систему ц≥нностей Ївропейськоњ пол≥тичноњ культури, хоча ≥ не змогла зруйнувати цю систему, оск≥льки –ос≥йська ≥мпер≥¤ остаточно не стала Ївропейською крањною, з огл¤ду на њњ православне походженн¤ та впливи аз≥атських концепц≥й державноњ влади. –еволюц≥¤ 1917 року та скасуванн¤ "нер≥вноправних договор≥в" остаточно виключили –ос≥ю та —–—– з кола "Ївропейських крањн"

ќстаточне в≥дмежуванн¤ –ос≥њ та ≥нших рег≥он≥в, що були п≥д владою —–—–в≥дбулос¤ з моменту в≥дмови в≥д "нер≥вноправних" договор≥в з нехристи¤нськими крањнами. такий крок зруйнував звТ¤зок, що ≥снував м≥ж –ос≥Їю та «аходом.

ѕодальший розвиток м≥жнародного права, що в≥дбувс¤ по зак≥нченн≥ ≤ св≥товоњ в≥йни найб≥льш нагально розкрив Ївропоцентричн≥сть м≥жнародного права. "÷ив≥л≥зац≥йна м≥с≥¤" Ївропейських крањн була трансформована з р≥вн¤ пол≥тики окремих крањн до р≥вн¤ загальноњ системи м≥жнародного права. “ак, ст. 22 (1) —татуту Ћ≥ги Ќац≥й, визначала мандатну систему ¤к "св¤щенну м≥с≥ю цив≥л≥зац≥њ" дл¤ "добробуту та розвитку" населенн¤ п≥дмандатних територ≥й. “акий п≥дх≥д став насл≥дком зростанн¤ рол≥ неЇвропейських крањн, таких ¤к япон≥¤,  итай та —–—–. ¬ м≥жнародному прав≥ протиставленн¤ права народ≥в ¤к системи виключно>Ївропейського походженн¤ знайшло своЇ в≥дображенн¤ у —татут≥ ѕост≥йноњ палати м≥жнародного правосудд¤, в ст. 38 ¤кого в ¤кост≥ джерел м≥жнародного права були закр≥плен≥ "загальн≥ принципи права, визнан≥ цив≥л≥зованими народами", при чому п≥д цив≥л≥зованими народами розум≥лис¤ виключно Ївропейськ≥ крањни та крањни, визнан≥ акторами Ївропейськоњ системи м≥жнародноњ пол≥тики, так≥ ¤к —Ўј та, значно п≥зн≥ше, япон≥¤.[42]

 рах колон≥ал≥зму та ™вропейськоњ системи, де в основ≥ були покладен≥ юридична конструкц≥¤ суверен≥тету та соц≥альне пон¤тт¤ держави ¤к основи соц≥уму, що став насл≥дком ≤≤ св≥товоњ в≥йни, вн≥с докор≥нн≥ зм≥ни у пол≥тичну та правову св≥дом≥сть ™вропи. √оловний удар був нанесений по психолог≥чному та пол≥тичному у¤вленню про виключн≥сть ™вропи, њњ "цив≥л≥зац≥йну м≥с≥ю", коли з кожним повоЇнним роком зростала к≥льк≥сть незалежних держав, що претендували на р≥вноправн≥сть з ™вропою. « ≥ншого боку, виникненн¤ розколу ™вропейського континенту, кваз≥-колон≥ал≥зму соц≥ал≥стичного табору, зд≥йсненн¤ плану ћаршала та невдал≥ колон≥альн≥ в≥йни в ≤ндокитањ, на Ѕлизькому —ход≥ та розпод≥л пол≥тичного впливу м≥ж —–—– та —Ўј, при ¤кому ™вропа виступала ¤к обТЇкт, змусили Ївропейський соц≥ум переосмислити сам≥ основи сусп≥льства та в≥дмовитис¤ в≥д етатистських доктрин. “акий процес перебудови зайн¤в не одне дес¤тил≥тт¤ ≥ вт≥ливс¤ у поверненн≥ до наднац≥ональноњ правовоњ системи у значно модиф≥кованому њњ вигл¤д≥.

“акий процес став нев≥дворотн≥м, коли з виникненн¤м нових постколон≥альних держав та крањн соц≥ал≥стичного табору настав к≥нець монопол≥њ Ївропейських держав на нормотворенн¤, оск≥льки норми м≥жнародного права б≥льше не можна було виводити ≥з сп≥льних концепц≥й права, що ≥сторично ірунтувалис¤ на Ївропейськ≥й систем≥ ц≥нностей Pax Christiana. Ќатом≥сть необх≥дно стало зважувати на прийн¤тн≥сть таких норм б≥льш н≥ж сотнею нових держав, багато з ¤ких виступали за новий "св≥товий пор¤док", ¤кий зам≥нив би Ївропоцентричний пор¤док м≥жвоЇнноњ епохи.[43] ™вропа втратила останн≥й аргумент своЇњ вин¤тковост≥ - м≥жнародне право.

Ќаведене протир≥чч¤ м≥ж правовими у¤вленн¤ми Ївропейських юрист≥в та новими реал≥¤ми п≥сл¤воЇнноњ св≥товоњ системи найб≥льш нагально про¤вилос¤ у д≥¤льност≥ ћ≥жнародного —уду ќќЌ, коли б≥льш≥сть нових незалежних держав не сприймали адекватно дану м≥жнародну установу, зважаючи на сильн≥ впливи Ївропейськоњ доктрини з огл¤ду на склад —уду, ¤кий в своњй б≥льшост≥ отримав Ївропейську осв≥ту (див. “аблицю є 1).

“аким чином, виникненн¤ ™вропейського —п≥втовариства стало насл≥дком кризи Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ ¤к загальносв≥тового ¤вища. а в юридичному план≥ - занепаду концепц≥њ держави ¤к основи соц≥уму, закладеноњ ¬естфальським миром. јдже припис, на ¤кому ірунтувалас¤ Ївропейська цив≥л≥зац≥¤, закладений в ѕосланн≥ до –имл¤н: "Ќехай кожна людина коритьс¤ вищ≥й влад≥, бо немаЇ влади, ¤к не в≥д Ѕога, ≥ влади ≥снуюч≥ встановлен≥ в≥д Ѕога"[44], був н≥вельований в той момент, коли Ќ≥цше оголосив, що Ѕог помер. “ому не можна не погодитис¤ з ван ’емом та √рудз≥нськ≥, ¤ки зазначили:

™вропењзац≥¤розум≥Їтьс¤ суто ¤к захисна стратег≥¤, створена дл¤ захисту ™вропи в≥д д≥њ сил, що загрожують њњ ун≥кальност≥, св≥домост≥ та незалежност≥ њњ складових держав - що включаЇ в себе в≥дмову в≥д де¤коњ частини такоњ св≥домост≥ та незалежност≥ саме дл¤ запоб≥ганн¤ њх повному знищенню." [45]

™вропейське —п≥втовариство, таким чином, по¤вилос¤ також ¤к протест, запереченн¤, ¤к майже вс≥ пан≥вн≥ цив≥л≥зац≥йн≥ доктрини ™вропи.[46], проти нового пол≥тичного економ≥чного та м≥жнародно-правового пор¤дку, що виник п≥сл¤ ≤≤ св≥товоњ в≥йни.

¬ план≥ правовоњ культури та правовоњ св≥домост≥ Ївропейського сусп≥льства, назван≥ процеси "руйнуванн¤" держави призвели до в≥дновленн¤ у нов≥й ¤кост≥ наднац≥ональноњ системи права, що походить з час≥в формуванн¤ нац≥ональних держав в ход≥ боротьби з ≥мпер≥Їю та ÷ерквою. “ака правова "автарк≥¤" ™вропи найб≥льш ч≥тко простежуЇтьс¤ у двох сферах - питанн¤ прав людини та статусу √ј““ в прав≥ ™—, про що буде сказано дал≥.

¬пливи нац≥ональних правових систем.

як вже зазначалос¤, окреме значенн¤ дл¤ розвитку правовоњ системи ™— маЇ вплив нац≥ональних правових систем. ÷е позначилос¤ не т≥льки ≥ не ст≥льки у запозиченн¤ окремих пон¤ть, правових ≥нститут≥в та юридичних конструкц≥й, ¤к наприклад, пон¤тт¤ зловживанн¤ компетенц≥Їю (misuse of power) ¤к п≥дстава визнанн¤ акту органу ™— нев≥дпов≥дним, що походить з доктрини detournement de pouvoir французького адм≥н≥стративного права[47], або Уробоче середовищеФ (working environment) та право доступу до документ≥в публ≥чноњ влади (access to the documents of public administration), що походить з правових систем —кандинавських крањн.[48] √оловна особлив≥сть пол¤гаЇ в ≥сторичн≥й перспектив≥ розвитку Ївропейських нац≥ональних правових систем, њх взаЇмод≥њ та взаЇмних впливах. ѕрофесор ¬атсон (Watson), розгл¤даючи названу перспективу, вважаЇ, що головним чинником сп≥льноњ правовоњ культури ™вропи Ї рецепц≥¤ римського та канон≥чного права:

Уѕриродно, п≥д час рецепц≥њ, за р≥зних умов, Corpus Iuris Civilis був значно модиф≥кований. ќднак, досить часто, так≥ зм≥ни розум≥лис¤ досить однаково в р≥зних крањнах, що даЇ п≥дстави говорити та писати про jus communae(сп≥льне право), тобто про частину права, що була загально прийн¤та в «ах≥дн≥й ™вроп≥.Ф[49]

ƒл¤ ≥люстрац≥њ наведеноњ тези, професор ¬атсон наводить численн≥ приклади, серед ¤ких Ї достатн≥м навести твердженн¤ н≥мецького юриста √. Ћ. Ѕемера ( G. L. Boehmer) (1715-1797), ¤кий в своњй книз≥ Principia Juris Feudalis стверджуЇ:

Уƒжерелами загального н≥мецького феодального права Ї право лонгобард≥в, прийн¤те по вс≥й Ќ≥меччин≥, загальн≥ н≥мецьк≥ феодальн≥ звичањ, загальне право ≥мпер≥њ, що м≥ститьс¤ у ≥мперських постановах, в римському та канон≥чному прав≥.Ф[50]

“ак≥ юридичн≥ конструкц≥њ та правова св≥дом≥сть на р≥вн≥ конкретних правових систем Ївропейських крањн уможливили в≥дносно швидку трансформац≥ю таких систем у п≥дсистеми наднац≥онального права —п≥втовариства.

« ≥ншого боку, ≥нтеграц≥¤ правом ™— частин, конструкц≥й та ≥нститут≥в нац≥онального права не Ї досить ч≥тко визначеною. √оловним чинником такоњ ситуац≥њ Ї вплив нац≥онального права через загальн≥ принципи права, сп≥льн≥ дл¤ права держав-член≥в.[51] ƒл¤ того, щоб бути загальним принципом права ™—, норма не повинна бути визнана у вс≥х державах-членах у виключно однаков≥й форм≥. ƒостатньо на¤вност≥ загальноњ тенденц≥њ, ¤ка простежуЇтьс¤ серед держав-член≥в.[52]

ѕрирода права ™— в доктрин≥ ™вропейського —уду.

«анепад концепц≥њ нац≥ональноњ держави ¤к основи соц≥уму, ≥ в≥дпов≥дно, њњ юридичного вт≥ленн¤ - концепц≥њ суверен≥тету, та поверненн¤, натом≥сть, до наднац≥ональноњ системи не могло не зустр≥ти певного опору з боку нац≥ональних держав та њх правових систем. ≤ особлива роль в подоланн≥ такого опору належить —уду —п≥втовариств, ¤кий саме в≥дновив та розвинув правову систему, засновану на доктрин≥ нормативноњ наднац≥ональност≥.

“ака система права, що виникла у форм≥ п≥дсистеми м≥жнародного права та носила вс≥ основн≥ атрибути свого генетичного походженн¤ була трансформована судовою доктриною у окрему та ун≥кальну регул¤тивну систему, ¤ка одночасно виступаЇ нев≥дТЇмною складовою нац≥ональних правових систем, однак у той же час обТЇднуЇ вс≥ так≥ системи у Їдине ц≥ле, в ¤кому вони вже сам≥ виступають п≥дсистемами Ївропейського правового конгломерату.

ѕочаток такого розвитку в Ївропейськ≥й правов≥й доктрин≥ повТ¤зуЇтьс¤ перш за все ≥з справами 60-их рок≥в, та зокрема, двома справами —уду, ¤к≥ мали досить значний вплив на всю подальшу його нормотворч≥сть, а саме справи Van Gend en Loos v. Nederlandse Administratie der Belastingen таCosta v. ENEL.[53] ” 1960 роц≥ у р¤д≥ своњх р≥шень —уд ≈™— в≥дзначив, що ƒогов≥р про утворенн¤ ™вропейського обТЇднанн¤ вуг≥лл¤ та стал≥ "м≥стить норми, що Ї здатн≥, ¤к ≥ норми нац≥онального законодавства, безпосередньо застосовуватись у державах-членах, таке застосуванн¤ в≥дбуваЇтьс¤ ipso iure ¤к насл≥док њх прийн¤тт¤ до права держави-члена через акт ратиф≥кац≥њ ƒоговору" [54]

–озвиток концепц≥њ ™вропейського права, сформульований у р≥шенн¤х 1960 року знайшов своЇ продовженн¤ у вищеназван≥й справ≥ Van Gend en Loos v. Nederlandse Administratie der Belastingen, де —уд в≥дзначив, що ƒогов≥р про ™≈— Ї "б≥льш н≥ж угода, що просто створюЇ взаЇмн≥ права та обовТ¤зки м≥ж сторонами .... —п≥втовариство складаЇ новий правовий пор¤док м≥жнародного права, задл¤ ¤кого держави обмежили своњ суверенн≥ права, хоча ≥ т≥льки в окремих сферах, та субТЇктами ¤кого Ї не т≥льки держави-члени, але й також њх громад¤ни."[55] Ѕ≥льш того, на думку —уду у дан≥й справ≥, ƒогов≥р про ™≈— застосовуЇтьс¤ незалежно в≥д законодавства держав-член≥в.

«вТ¤зок ™вропейського права ≥з м≥жнародним був досить кардинально перегл¤нутий судом досить скоро п≥сл¤ вищеназваних справ. “ак у справ≥ Costa v. ENEL—уд визначив, що "на в≥дм≥ну в≥д звичайних м≥жнародних договор≥в, ƒогов≥р про ™≈— створив свою власну правову систему, ¤ка ≥з вступом в силу ƒоговору, стала нев≥дТЇмною частиною правових систем держав-член≥в, суди ¤ких зобовТ¤зан≥ њњ застосовувати."[56] “аким чином, ™вропейське право перестало бути "новим правовим пор¤дком м≥жнародного права", ¤к це було визначене у справ≥ Van Gend en Loos v. Nederlandse Administratie der Belastingen, чотири роки до того. ¬оно стало розгл¤датис¤ н≥би нац≥ональне право sui generis.

ќднак, не можна говорити про "революц≥йн≥сть" такого п≥дходу, ¤кий н≥би-то вид≥лив право ™— з загального м≥жнародного права. ѕри б≥льш глибокому анал≥з≥, наведена доктрина не Ї нев≥домою у м≥жнародному прав≥. ƒостатньо навести справу Applicability of the Obligation to Arbitrate under Section 21 of the United Nations Headquarters Agreement of 26 June 1947, в ¤к≥й ћ≥жнародний —уд ќќЌ зазначив, посилаючись на р¤д прецедент≥в м≥жнародних арб≥траж≥в та ѕост≥йноњ палати м≥жнародного правосудд¤[57]: "загальновизнаний принцип м≥жнародного права пол¤гаЇ в тому, що у в≥дносинах м≥ж державами, що Ї сторонами певного договору, положенн¤ нац≥онального права не можуть переважати над нормами договору."[58]

“акож ≥ ≥нша концепц≥¤, за ¤кою юридичн≥ та ф≥зичн≥ особи виступають субТЇктами права та мають право locus standi на р≥вн≥ з державами не Ї, ¤к здавалос¤ б на перший погл¤д, нев≥домою у м≥жнародному прав≥. “ак, ще в к≥нц≥ сорокових рок≥в двадц¤того стол≥тт¤ американський в≥йськовий трибунал у справ≥ U.S. v. Flick and Others †за¤вив: Ућ≥жнародне право ¤к таке Ї обовТ¤зковим дл¤ кожноњ особи таким же чином ¤к ≥ дл¤ звичайного нац≥онального права.Ф[59] ” ≥нш≥й справ≥ U.S. v. Ohlendorf and Others, суд зробив ще б≥льш революц≥йне твердженн¤: УЅуло б значною помилкою думати, що м≥жнародн≥ зобовТ¤занн¤ мають силу лише по в≥дношенню до абстрактних юридичних сп≥льнот, ¤к≥ мають назву державиФ.[60] “ака доктрина мала своЇ лог≥чне продовженн¤ на Ќюрнберзькому та “ок≥йському процесах. [61]

–еволюц≥йними Ї два ≥нш≥ аспекти судовоњ доктрини права ™—, а саме - наднац≥ональн≥сть, про ¤ку вже було сказано, та конституц≥йний характер договор≥в, що розвинулас¤ на п≥дстав≥ застосуванн¤ концепц≥њ взаЇмов≥дносин м≥жнародного та нац≥онального права.

“ака доктрина Ївропейського права, що виникла та була сформована ≥з вищеназваних справ, була п≥дтримана —удом та застосовуЇтьс¤ до нашого часу. «окрема, у справ≥ Draft Agreement Relating to the Creation of the European Economic Area —уд зазначив, що "ƒогов≥р про ™≈—, хоча ≥ був укладений у форм≥ м≥жнародноњ угоди, в той же час складаЇ конституц≥йну харт≥ю —п≥втовариства, що базуЇтьс¤ на принцип≥ верховенства права" та "ƒоговори, що лежать в основ≥ —п≥втовариствавстановлюють новий правовий пор¤док, задл¤ ¤кого держави обмежили своњ суверенн≥ права у все б≥льш широких сферах, та субТЇктами ¤кого виступають не т≥льки держави-члени, а також њх громад¤ни"[62] ’оча, само —п≥втовариство не маЇ конституц≥њ ¤к такоњ, —уд, починаючи з 80-х рок≥в застосовуЇ терм≥н "конституц≥йна харт≥¤", вперше вжитий у справ≥ Parti Ecologiste ' Les Verts ' v. European Parliament[63] дл¤ окресленн¤ особливого м≥сц¤ установчих договор≥в в прав≥ ™— та особливого характеру права ™— взагал≥. «а висловом професора ¬айлера (Weiler), "не можу бути н≥¤ких заперечень тому, що правова система —п≥втовариства у тому вигл¤д≥, ¤к вона сформувалас¤ у ѕер≥од ”творенн¤ (Foundational Period), у своЇму функц≥онуванн≥ Ї набагато близькою до д≥Ївого конституц≥йного пор¤дку."[64]

јнал≥зуючи судову практику ™вропейського —п≥втовариства, можна окреслити наступн≥ характеристики правовоњ системи ™—:

1.†† правова система ™— Ї окремою та автономною системою, в≥дм≥нною в≥д загального м≥жнародного публ≥чного права, в ¤к≥й нац≥ональн≥ правов≥ системи виступають в ¤кост≥ п≥дсистем;

2.†† право ™— Ї частиною нац≥онального права, що означаЇ обовТ¤зков≥сть та можлив≥сть його застосуванн¤ в нац≥ональних судах держав-член≥в;

3.†† правова система ™— будуЇтьс¤ на передач≥ суверенних повноважень державами-членами —п≥втовариству; держави-члени вже не можуть зд≥йснювати повноваженн¤, передан≥ до компетенц≥њ ™— та повинн≥ утримуватис¤ в≥д будь-¤ких д≥й, що можуть завадити ™— у виконанн≥ таких повноважень;

4.†† держави-члени та њх громад¤ни виступають субТЇктами права ™— ≥ ¤к субТЇкти волод≥ють правами та обовТ¤зками, що випливають ≥з конституц≥йноњ харт≥њ.

“ака система базуЇтьс¤ на наступних основних принципах, сформованих —удом:

а) принцип верховенства права ™—: право ™— маЇ певн≥ конституц≥йн≥ характеристики, ¤к найвище джерело права.

б) принцип пр¤мого застосуванн¤: право ™— безпосередньо проникаЇ до нац≥ональних правових систем, незважаючи на його походженн¤ з тенет м≥жнародного права та особливост≥ р≥зних нац≥ональних правових систем;

в) принцип пр¤моњ д≥њ чи безпосередньоњ п≥дсудност≥: право ™— можуть пр¤мо застосовуватись нац≥ональними судами ¤к так≥, що Ї п≥дставою виникненн¤ прав та обовТ¤зк≥в, що п≥дл¤гають судовому захисту;

г) принцип в≥дпов≥дальност≥ держав: право ™— Ї п≥дставою дл¤ накладенн¤ в≥дпов≥дальност≥ на органи публ≥чноњ влади держав-член≥в за недотриманн¤ норм цього права. “аку в≥дпов≥дальн≥сть несуть саме держави, а не ур¤ди. —уд в своњй практиц≥ визначив ш≥сть основних п≥дстав такоњ в≥дпов≥дальност≥:

-†††† д≥њ чи безд≥¤льн≥сть з боку законодавчоњ влади, включаючи збереженн¤ чинними акт≥в нац≥онального законодавства, що суперечать праву ™—, нав≥ть ¤кщо так≥ акти не застосовуютьс¤[65];

-†††† д≥њ чи безд≥¤льн≥сть з боку виконавчоњ влади, включаючи збереженн¤ чинними адм≥н≥стративних заход≥в, що суперечать праву ™—[66];

-†††† невиконанн¤ конкретного акту —п≥втовариства (так, наприклад, у справ≥ Commission v. Germany (Environmental Impact Assessment) —уд зазначив, що немаЇ необх≥дност≥ порушувати справу за ст. 169, ¤кщо держава не ≥мплементувала ¤кусь конкретну директиву взагал≥; в≥дпов≥дальн≥сть держави виникаЇ в насл≥док незастосуванн¤ такоњ директиви у конкретних випадках, незалежно в≥д акту ≥мплементац≥њ чи його в≥дсутност≥ [67]);

-†††† д≥њ конституц≥йно незалежних орган≥в влади, ¤к наприклад, орган≥в м≥сцевого та рег≥онального самовр¤дуванн¤[68] чи субТЇкт≥в федерац≥њ[69];

-†††† р≥шенн¤ нац≥ональних суд≥в (¤к в≥дм≥тив √енеральний јдвокат ¬орнер (Warner) у справ≥ R. v. Bouchereau, проста судова помилка не т¤гне за собою в≥дпов≥дальн≥сть держави, така в≥дпов≥дальн≥сть настаЇ т≥льки за св≥доме недотриманн¤ права ™— нац≥ональним судом[70]);†††

-†††† д≥њ приватних ос≥б п≥д контролем держави[71].

д) принцип нац≥ональноњ автоном≥њ щодо процедури застосуванн¤ права ™—: право ™— маЇ пр¤му д≥ю через механ≥зми нац≥ональноњ правовоњ та судовоњ системи. ƒаний принцип маЇ два головн≥ критер≥њ: критер≥й недискрим≥нац≥њ ¤кий означаЇ, що засоби захисту прав та обовТ¤зк≥в, що вит≥кають з права ™— не повинн≥ бути менш спри¤тливими, н≥ж т≥, що ≥снують дл¤ под≥бних прав та обовТ¤зк≥в за нац≥ональним правом; та критер≥й ефективност≥ заход≥в.

ѕрецедентне право ™вропейського —уду.

як показуЇ ≥стор≥¤ та практика м≥жнародних судових установ, що над≥лен≥ компетенц≥Їю виносити обовТ¤зков≥ р≥шенн¤, нормозастосовча д≥¤льн≥сть таких установ неминуче звертаЇтьс¤ до прецедентного права, що довол≥ часто критикуЇтьс¤ в в≥тчизн¤н≥й правов≥й доктрин≥. ќднак, така критика Ї насл≥дком неналежного розум≥нн¤ пон¤тт¤ прецеденту, ¤кий сприймавс¤ виключно ¤к зас≥б створенн¤ норм повед≥нки та п≥дстав дл¤ вир≥шенн¤ конкретних справ виключно шл¤хом "свободного судейского усмотрени¤".[72]

™вропейський —уд з самого моменту свого створенн¤ п≥шов шл¤хом прецедентного права, розвиваючи та удосконалюючи розум≥нн¤ та саме право ™—. Ќеобх≥дно в≥дразу ж зазначити, що виб≥р такого шл¤ху в≥дбувс¤, коли жодна з крањн англосаксонського права ще не входила до складу —п≥втовариств. “ут виникаЇ, здавалос¤ б, ¤сний звТ¤зок ≥з м≥жнародним правом, де прецедент в≥д≥граЇ особливу роль. ќднак, ≥ таке припущенн¤ Ї не зовс≥м в≥дпов≥дним, оск≥льки, ¤кщо розгл¤дати джерела м≥жнародного права, зазначен≥ у ст. 38 —татуту ћ≥жнародного —уду ќќЌ[73], то судов≥ р≥шенн¤ визначен≥ ¤к субсид≥арн≥ джерела права. ƒо того ж застосуванн¤ такого джерела обмежено посиланн¤м на ст. 59 —татуту, де м≥ститьс¤ наступне положенн¤: "–≥шенн¤ —уду не мають обовТ¤зковоњ сили, за виключенн¤м стор≥н та щодо конкретноњ справи."

ќднак, вищеназване не означаЇ, що ћ≥жнародний —уд ќќЌ, звертаючись до судових р≥шень своњх та ≥нших м≥жнародних та нац≥ональних судових установ, порушуЇ власний —татут. як зазначив професор Ћаутерпахт[74], а згодом п≥дтвердив судд¤ Ўахабудд≥н у своњй окрем≥й думц≥ по справ≥ Aerial Incident of 3 July 1988 (Iran v. USA), У—уд не звТ¤заний будь-¤кою доктриною обовТ¤зкового прецеденту, але в≥н поважаЇ своЇ розум≥нн¤ праваФ[75].

ѕон¤тт¤ прецеденту найб≥льш точно розкрив Ћорд ћенсф≥лд, ¤кий зазначив, що загальне право УскладаЇтьс¤ не з окремих судових справ, а з загальних принцип≥в, ¤к≥ ≥люструютьс¤ та по¤снюютьс¤ цими справамиФ[76]. ѕрецедентне право - це не просто заповненн¤ прогалин у прав≥, це - процес адаптац≥њ права. …ого прогресивний розвиток, ¤кий заповнюЇ позитивну норму реальним зм≥стом. ¬ цьому сенс≥ не можна не погодитис¤ ≥з думкою √.  ельзена: У«агальн≥ норми Ї лише рамкою, в середн≥ ¤коњ повинн≥ складатис¤ ≥ндив≥дуальн≥ нормиФ[77]

ѕон¤тт¤ прецеденту ¤к нев≥дТЇмного елементу м≥жнародного правового пор¤дку Ї обТЇктивною характеристикою "паритетноњ" правовоњ системи, ¤кою Ї м≥жнародне право, право ™— та нац≥ональн≥ правов≥ системи, основан≥ на принцип≥ верховенства права. ѕраво, ¤к соц≥альний феномен, оперуЇ певними загальними принципами, ¤к≥ в≥др≥зн¤ють його в≥д ≥нших регул¤тивних систем. ћарт≥н Ѕос визначив чотири таких принципу:

1.принцип, за ¤ким будь-¤кий субТЇкт права не може обирати правовий пор¤док в загальному сенс≥, тобто правовий пор¤док Ї обТЇктивним фактором, що не залежить в≥д вол≥ субТЇкта;

2.принцип, за ¤ким жодний субТЇкт не може порушувати чи зм≥нювати право за власною>волею;

3.принцип pacta sunt servanda;

4.принцип nemo plus iuris treansferre potest quam ipse habet. [78]

ƒл¤ ≥люстрац≥њ наведеноњ тези достатньо звернутис¤ до м≥ркуванн¤ ћ≥жнародного —уду ќќЌ у справ≥ North Sea Continental Shelf ¤кий протиставл¤ючи "суто догов≥рн≥ норми та зобовТ¤занн¤" та "загальн≥ або звичаЇв≥ правов≥ норми та зобовТ¤занн¤", зазначив, що "у загальному сенс≥, характеристикою суто догов≥рних норм та зобовТ¤зань Ї певна можлив≥сть, в рамках визначених меж, вносити односторонн≥ застереженн¤; однак, це неприпустимо у випадку загальних або звичаЇвих норм, ¤к≥ завд¤ки њх природ≥, повинн≥ мати однакову силу стосовно вс≥х член≥в м≥жнародноњ сп≥льноти, ≥ тому, Ї неможливим ≥снуванн¤ будь-¤кого права на односторонн≥ виключенн¤ [таких норм чи зобовТ¤зань - авт.] за власною волею будь-кого та на його користь." [79]“обто ћ≥жнародний —уд ќќЌрозмежував позитивне або писане право в≥д права ¤к соц≥ального феномену, розширивши таким чином рамки права ¤к системи. ¬ даному сенс≥ прецедент виступаЇ в ¤кост≥ формал≥зац≥њ "загального права", тобто ¤к ≥ндикатор обТЇктивного правового пор¤дку ¤к цив≥л≥зац≥йного надбанн¤.

—л≥д зазначити, що под≥бне розум≥нн¤ права було розроблене китайською цив≥л≥зац≥Їю - доктрина fa та li. «г≥дно ц≥Їњ доктрини, небесне li , що ≥снуЇ у природному людському почутт≥, предписуЇ певну повед≥нку у найважлив≥ших людських в≥дносинах, в той час ¤к fa (право) стираЇ так≥ в≥дносини та навТ¤зуЇ одноман≥тн≥сть. Li, створене прадавн≥ми мудрец¤ми у в≥дпов≥дност≥ до людськоњ природи та косм≥чного пор¤дку, маЇ ун≥версальну важлив≥сть, в той час ¤к fa - тимчасове твор≥нн¤ людей.[80] ≤ншими словами, ¤кщо скористатис¤ висловом ћартена Ѕоса, li - норма чи нормативний принцип, ¤кий ≥снуЇ "незалежно в≥д людського втручанн¤".[81]

ƒл¤ ≥люстрац≥њ наведеноњ тези можна навести думку ћ≥жнародного —уду ќќЌ у справ≥ North Sea Continental Shelf Case , в ¤к≥й —уд протиставив "позитивне право та б≥льш фундаментальний аспект" дел≥м≥тац≥њ континентального шельфу:

"” своЇму фундаментальному аспект≥, висловлена думка походить з того, що можна назвати природним правом континентального шельфу, в тому сенс≥, що принцип екв≥дистанц≥њ вважаЇтьс¤ необх≥дним вт≥ленн¤м в сфер≥ дел≥м≥тац≥њ загальноприйн¤тоњ доктрини виключноњ приналежност≥ континентального шельфу прибережн≥й держав≥, ≥ тому маЇ апр≥орний характер, так би мовити, юридичноњ нев≥дворотност≥."[82]

“акож сл≥д розр≥зн¤ти два типи правових ¤вищ, ¤к≥ хоча ≥ спор≥днен≥ та визначаютьс¤ у в≥тчизн¤н≥й правов≥й доктрин≥ Їдиним терм≥ном "прецедент", однак не Ї тотожними:

1.†† stare decisis;

2.†† res judicata.

ѕерший Ї характерною рисою англосаксонськоњ системи права та в≥дпов≥даЇ в≥тчизн¤ним у¤вленн¤м про прецедент ¤к джерело права. ÷¤ концепц≥¤ випливаЇ ≥з особливого розум≥нн¤ пон¤тт¤ "судова влада" (judicial power). як визначив класик американськоњ юриспруденц≥њ ѕ'Їр ƒюѕонсо (Pierre DuPonceau),

"юрисдикц≥¤, в своЇму найб≥льш загальному значенн≥, Ї влада створювати, проголошувати та застосовувати право; коли вона зосереджена в юридичн≥й установ≥, вона Ї те, що ми називаЇмо Тсудовою владоюТ. ÷е Ї право зд≥йсненн¤ правосудд¤ через закони та у спос≥б, визначений законами дл¤ даноњ ц≥л≥."[83]

≤снуванн¤ прецеденту у вигл¤д≥ stare decisis перш за все повТ¤зано ≥з необх≥дн≥стю ун≥ф≥кованого застосуванн¤ права в систем≥, ¤ка набагато ран≥ше за континентальн≥ отримала незалежну судову владу. Ќа теренах —Ўј дане ¤вище найб≥льш стисло було по¤снено судом у справ≥ 1895 року Shreve v. Cheesman:

"ѕринципом загальноњ юриспруденц≥њ Ї те, що суди конкуруючоњ або однаковоњ юрисдикц≥њ повинн≥ сл≥дувати огранованим р≥шенн¤м друг друга дл¤ запоб≥ганн¤ недостойним конфл≥ктам та дл¤ збереженн¤ одноман≥тност≥ р≥шень та гармон≥њ д≥й."[84]

“аким чином, доктрина stare decisis пол¤гаЇ у проведенн≥ Їдиноњ правничоњ пол≥тики[85], що маЇ на мет≥ дотриманн¤ певних вих≥дних правових начал. принцип≥в на ¤ких будуЇтьс¤ саме пон¤тт¤ юстиц≥њ.

ќднак, сл≥д зазначити, що в м≥жнародному прав≥, доктрина stare decisis не визнаЇтьс¤.[86] ¬иключенн¤ даноњ доктрини ≥з сфери м≥жнародного права, незважаючи на запереченн¤ де¤ких юрист≥в-м≥жнародник≥в[87], Ї обТЇктивним фактором, зумовленим дек≥лькома причинами. ѕо-перше, stare decisis ¤к такий може ≥снувати лише в ≥Їрарх≥чно побудован≥й систем≥ правосудд¤, ¤ка повн≥стю в≥дсутн¤ в м≥жнародному прав≥. ѕо-друге, ћ≥жнародний —уд ќќЌ, ¤к ≥ його попередник - ѕост≥йна палата м≥жнародного правосудд¤, не мають обовТ¤зковоњ юрисдикц≥њ в сенс≥ нац≥ональноњ судовоњ системи.

†ƒоктрина res judicata хоча ≥ пересл≥дуЇ т≥ ж сам≥ ц≥л≥, однак, функц≥онуЇ на ≥ншому р≥вн≥. ћарт≥н Ѕос виводить походженн¤ ц≥Їњ доктрини ≥з принципу римського права ne bis in idem через пох≥дну максиму ne bis de eadem re sit action, розкриваючи його значенн¤ ¤к "зм≥ст" р≥шенн¤ м≥ж конкретними сторонами, ¤ке з моменту його винесенн¤ стаЇ обовТ¤зковим дл¤ цих стор≥н у њх взаЇмних в≥дносинах, ≥ сторони позбавл¤ютьс¤ права у будь-¤ких ≥нших судових справах м≥ж ними оспорювати таке р≥шенн¤.[88] ¬ цьому сенс≥ доктрина res judicata виконуЇ також нормотворчу функц≥ю оск≥льки формулюЇ норму обовТ¤зковоњ сили м≥ж сторонами справи. ќднак, було б хибним в≥дмовл¤ти так≥й норм≥ у обовТ¤зков≥й сил≥ ≥ серед ≥нших субТЇкт≥в права за под≥бних обставин.

ƒоктрина res judicata в м≥жнародному прав≥ виступаЇ в двох основних ¤кост¤х:

1. юридична модель вир≥шенн¤ справи, що зближуЇ дану доктрину з доктриною stare decisis;

2. формулюванн¤ та п≥дтвердженн¤ ≥снуванн¤ норми.

“обто, в м≥жнародному прав≥ прецедент в значенн≥ res judicata не може правити за джерело права в строгому розум≥нн¤ цього терм≥ну. ¬ даному випадку, ц¤ концепц≥¤ визначаЇ та закр≥плюЇ норму м≥жнародного права, що вже ≥снуЇ, або знаходитьс¤ в стад≥њ становленн¤, або пропонуЇ напр¤мок њњ розвитку. ¬ даному сенс≥ res judicata - форма ≥снуванн¤ м≥жнародно-правового звичаю, оск≥льки дане пон¤тт¤ в м≥жнародному та Ївропейському прав≥ випливаЇ ≥з юридичноњ презумпц≥њ того, що —уд знаЇ право та застосовуЇ його. як було зазначене ћ≥жнародним —удом ќќЌ у справ≥ Fisheries Jurisdiction Case[89] та п≥дтверджено у справ≥ Military and Paramilitary Activities in and Against Nicaragua:

"—уд ... ¤к м≥жнародна судова установа, презумуЇтьс¤ таким, що маЇ юридичну у¤ву про м≥жнародне право ... та за власною ≥н≥ц≥ативою застосовуЇ вс≥ норми м≥жнародного права, що можуть стосуватис¤ вир≥шенн¤ спору. ÷е Ї, власне, обовТ¤зком —уду зТ¤сувати та застосувати в≥дпов≥дн≥ норми до конкретних обставин справи, причому обовТ¤зок встановленн¤ чи доведенн¤ норми м≥жнародного права не може бути покладений на будь-¤ку ≥з стор≥н справи, оск≥льки право знаходитьс¤ у юридичному розум≥нн≥ —уду."[90]

“аким чином, р≥шенн¤ м≥жнародного суду стаЇ в≥дразу ж прецедентом, на в≥дм≥ну в≥д нац≥онального права[91], де таке р≥шенн¤ повинно бути п≥дтверджене ≥ншим судом того ж р≥вн¤ або вищим. як зазначив Ћаутерпахт: У–≥шенн¤ м≥жнародних суд≥в не Ї джерелом м≥жнародного права [в сенс≥ ст. 38 —татуту ћ≥жнародного —уду]. ¬они не Ї пр¤мим св≥дченн¤м практики держав чи того, ¤к розум≥ють держави право... ¬они показують що Ї право. ѓх р≥шенн¤ Ї доказом ≥снуванн¤ норми права. ÷е не значить, що так≥ р≥шенн¤ у д≥йсност≥ не Ї джерелом м≥жнародного права.Ф[92]

“аким чином, прецедент в сенс≥ res judicata був поширений ≥ в ≥нших правових системах, де одним з основних джерел права виступав звичай, ¤к, наприклад, в систем≥ права  ињвськоњ –ус≥[93], –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ[94], а з початком функц≥онуванн¤  онституц≥йного —уду - ≥ в ”крањн≥.[95] ≤ншим прикладом, що наочно по¤снюЇ р≥зницю м≥ж stare decisis та res judicata, може служити ≥стор≥¤ права Ўотланд≥њ. як в≥дм≥тив досл≥дник шотландського права професор —м≥т, "посиланн¤ на прецеденти було досить поширене в Ўотланд≥њ у XVIII стол≥тт≥ ... —удд≥, хоча ≥ не вважали себе зобовТ¤заними своњми попередн≥ми р≥шенн¤ми, намагалис¤ сл≥дувати ним, ¤кщо так≥ р≥шенн¤ були ірунтовними та становили сформовану практику ... лише в ’≤’ стол≥тт≥ доктрина stare decisis почала укор≥нюватись в систем≥ Ўотландського права." [96]

¬≥дм≥нн≥сть концепц≥њ stare decisis в≥д res judicata можна про≥люструвати на приклад≥ англ≥йських суд≥в, ¤к≥ п≥сл¤ приЇднан н¤ ¬еликоњ Ѕритан≥њ до —п≥втовариства з≥ткнулис¤ з проблемою тлумаченн¤ норм права ™— та застосуванн¤ прецедентного права Ћюксембурзького —уду.

як в≥дм≥тив лорд ƒ≥лпок (Diplock), судд¤ ѕалати Ћорд≥в, у справ≥ R v. Henn and Darvy, "™вропейський —уд, на в≥дм≥ну в≥д англ≥йських суд≥в, спов≥дуЇ скор≥ш телеолог≥чний, ан≥ж ≥сторичний, п≥дх≥д до тлумаченн¤ договор≥в та ≥ншого законодавства —п≥втовариства. ¬≥н намагаЇтьс¤ застосовувати те, що вважаЇ духом, а не буквою договор≥в; ≥нод≥ це може здаватис¤ англ≥йському судд≥ нехтуванн¤м букви."[97] ” ≥нш≥й справ≥ Litsler v. Forth Dry Dock and Engineering Co. Ltd. лорд ќл≥вер (Oliver) за¤вив: "якщо законодавство можна розумно тлумачити у в≥дпов≥дност≥ до зобовТ¤зань [—п≥втовариства - авт.] - зобовТ¤зань, ¤к≥ визначаютьс¤ не ст≥льки формулюванн¤м в≥дпов≥дноњ ƒирективи, ск≥льки тлумаченн¤м, ¤ке прийн¤в ™вропейський —уд у Ћюксембурз≥ - таке ц≥льове тлумаченн¤ повинно застосовуватись нав≥ть тод≥, коли, можливо, воно означаЇ певний в≥дступ в≥д строгого та буквального значенн¤ сл≥в, ¤ке застосувало законодавство."[98]

Ќаведена суперечн≥сть м≥ж пон¤тт¤м прецеденту в англосаксонськ≥й систем≥ права та в систем≥ права ™— даЇ ще одну п≥дстав≥ дл¤ пор≥вн¤нн¤ правовоњ системи —п≥втовариства ≥з Ївропейською системою —ередньов≥чного канон≥чного права, де вперше було сформульовано саме телеолог≥чний п≥дх≥д на протиставленн¤ феодальному звичаЇвому праву. ÷ей принцип виник на основ≥ вислову “ертул≥ана та —в.  иприана: "’ристос сказав: "я Ї ≥стина". в≥н не казав: "я Ї звичай".[99] “акий п≥дх≥д, ¤к сл≥дуЇ ≥з наведеного вище, був застосований та розвинутий ≥ в м≥жнародному прав≥.

“аким чином, прийн¤тт¤ —удом ™— доктрини прецедентного права пр¤мо не повТ¤зане ≥з англосаксонською правовою системою, а Ї насл≥дком обТЇктивних фактор≥в, що в≥докремлюють право в≥д ≥нших регул¤торних систем та впливу м≥жнародного права, ¤ке виступало колискою ™вропейськоњ правовоњ системи.

«ахист прав людини та —уд ™вропейських —п≥втовариств.

«агально цив≥л≥зац≥йн≥ тенденц≥њ переосмисленн¤ основ сусп≥льства, що призвели до виникненн¤, а згодом ≥ визнанн¤ такого правового ¤вища, ¤ке ми зараз називаЇмо терм≥ном "права людини" не обминуло ≥ правову систему —п≥втовариств. ѕравовий феномен, про ¤кий йдетьс¤ мова, вперше виник у нац≥ональному прав≥, а згодом перейшов ¤к загальнолюдська спадщина до м≥жнародного права. ™вропейська правова система, побудована на принцип≥ наднац≥ональност≥ виникла та сформувалас¤, коли вже названа концепц≥¤ ≥снувала та розвивалас¤ у м≥жнародно-правов≥й систем≥.

—уд неодноразово звертав увагу на питанн¤, повТ¤зан≥ ≥з ц≥Їю проблематикою, що дало п≥дстави де¤к≥м досл≥дникам права ™— говорити про Унеписаний Ѕ≥ль про права ™—Ф [100]. ѕевним чином, така проблематика виникла ¤к насл≥док певного протисто¤нн¤ м≥ж —удом ™— ≥ взагал≥ орган≥в —п≥втовариства та нац≥ональними судами, особливо н≥мецькими та ≥тал≥йськими, ¤к≥ досить довго опиралис¤ судов≥й наднац≥ональност≥ та принципу верховенства права ™—. “ак, зокрема в 1974 роц≥>‘едеральний  онституц≥йний —уд ‘–Ќ у справ≥ Internationale Handelsgesellschaft зазначив, що оск≥льки в≥дпов≥дн≥ стандарти основних прав людини не м≥ст¤тьс¤ у прав≥ ™— ¤к такому, то  онституц≥йний —уд не вважатиме себе обмеженим у компетенц≥њ ретельно вивчати акти ™— на в≥дпов≥дн≥сть положенн¤м про права людини, що м≥ст¤тьс¤ в нац≥ональному законодавства ‘–Ќ, та у раз≥ потреби визнавати так≥ акти нед≥йсними чи скасовувати њх д≥ю на територ≥њ Ќ≥меччини, [101] хоча, згодом у своЇму р≥шенн≥ у справ≥>Wunsche Handelsgesellschaft  онституц≥йний —уд ‘–Ќ, визнаючи значний прогрес зд≥йснений —удом ™—, зазначив, що досить ефективний р≥вень захисту прав людини в прав≥ ™— забезпечено ≥ немаЇ необх≥дност≥ перегл¤дати акти ™— на њх в≥дпов≥дн≥сть стандартам прав людини.[102]

Ќе викликаЇ сумн≥в≥в, що позиц≥¤, ¤ку займав  онституц≥йний —уд ‘–Ќ та рецидиви ¤коњ спостер≥гаютьс¤ ≥ зараз у р≥шенн¤х  онституц≥йного —уду ≤тал≥њ[103] суперечать сам≥й основ≥ права ™— - принципу верховенства права ™— над нац≥ональним законодавством, включаючи конституц≥њ держав-член≥в. ќднак, з огл¤ду на специф≥ку даноњ правовоњ галуз≥, —уд був змушений у ц≥лому р¤д≥ своњх р≥шень ч≥тко сформулювати концепц≥ю стандарт≥в прав людини, що з тих чи ≥нших причин випала ≥з загальноњ структури  онституц≥њ. ѕобудова такоњ концепц≥њ розпочалас¤ ≥з справи Stauder v. City of Ulm в ¤к≥й —уд проголосив про ≥снуванн¤ основних прав людини у правнич≥й систем≥ ™—, ¤к≥ п≥дл¤гають захисту ¤к загальн≥ принципи права.[104] Ѕ≥льше того, ¤к зазначив —уд у справ≥ Internationale andelsgeselschaft, стандарти захисту прав людини випливають ≥з Уконституц≥йноњ традиц≥њ, сп≥льноњ дл¤ держав-член≥вФ.[105] ј вже у ≥нш≥й справ≥ —уд розширив пон¤тт¤ Уконституц≥йноњ традиц≥њФ, включивши до нього Ум≥жнародн≥ угоди щодо захисту прав людиниФ[106], що дало п≥дстави —уду в 1989 роц≥ вперше звернутис¤ у вир≥шенн≥ справи до ћ≥жнародного пакту про громад¤нськ≥ та пол≥тичн≥ права.[107]

” вс≥х випадках —уд п≥дкреслював, що основн≥ права ¤к ≥ будь-¤к≥ ≥нш≥ загальн≥ принципи права ™—, Ї нев≥дТЇмною частиною права ™— та п≥дл¤гають тлумаченню Уу рамках структури та ц≥лей —п≥втоваристваФ[108].

≤ншим питанн¤м, ¤ке ≥снувало до>укладенн¤ Ќ≥ццькоњ ’арт≥њ та давало змогу нац≥ональним судам противитис¤ та оспорювати наднац≥ональн≥ основи права ™—, було питанн¤ щодо обс¤гу прав, ¤к≥ п≥дл¤гають захисту за правом ™—. ” в≥дпов≥дь —уд неодноразово звертавс¤ до основних прав людини дл¤ розширенн¤ соц≥ально-економ≥чного п≥дірунт¤, на ¤кому побудоване ™вропейське —п≥втовариство, обірунтовуючи таке розширенн¤ тим, що —п≥втовариство базуЇтьс¤ на принцип≥ верховенства права.[109] “ому, ¤к зазначив —уд у справ≥ Wachauf v. Federal Republic of Germany, Уоск≥льки так≥ вимоги [щодо захисту основних прав людини] Ї також обовТ¤зковими дл¤ держав-член≥в, так≥ держави п≥д час ≥мплементац≥њ норм права ™— зобовТ¤зан≥ наск≥льки це можливо застосовувати так≥ норми у в≥дпов≥дност≥ ≥з цими вимогами.Ф [110]

–озгл¤даючи дану проблему, постаЇ законом≥рне питанн¤, чому за на¤вност≥ д≥Ївоњ рег≥ональноњ системи захисту прав людини, що виникла на основ≥ ™вропейськоњ  онвенц≥њ про захист прав людини та основних свобод, учасниками ¤коњ Ї вс≥ держави-члени ™—, —п≥втовариство не приЇналос¤ до даного м≥жнародного договору, незважаючи на спроби  ом≥с≥њ ™—, починаючи з к≥нц¤ 70-х рок≥в, ≥н≥ц≥ювати таке приЇднанн¤. [111] ” 1990 роц≥  ом≥с≥¤ знову запропонувала приЇднатис¤ до ™вропейськоњ  онвенц≥њ,[112] однак така пропозиц≥¤ була прохолодно зустр≥чена ¤к –адою ™—, так ≥ державами-членами. “аке в≥дношенн¤ до м≥жнародних договор≥в щодо захисту прав людини обумовлено не в останню чергу ставленн¤м самих держав-член≥в до таких договор≥в (див. “аблицю є 2). якщо ж пор≥вн¤ти наведену таблицю ≥з даними на 1996 р≥к - схваленн¤ јмстердамського договору, то картина ви¤витьс¤ ще б≥льш вражаючою.

¬ 1994 роц≥  ом≥с≥¤ звернулас¤ до —уду за консультативним висновком з приводу приЇднанн¤ ™— до ™вропейськоњ  онвенц≥њ. ¬исновок —уду ви¤вивс¤ негативним. ќсновна аргументац≥¤ —уду звелас¤ до процесуальних вимог та в≥дсутност≥ компетенц≥њ орган≥в ™— на таке приЇднанн¤:

ƒане положенн¤ (ст. 308 (ех 235) ƒоговору - авт.) будучи нев≥дТЇмною частиною ≥нституц≥йноњ системи, основаноњ на принцип≥ визначених повноважень ( conferred powers) , не може виступати п≥дставою дл¤ розширенн¤ сфери компетенц≥њ —п≥втовариства понад загальну рамку, створену положенн¤ми ƒоговору в ц≥лому та, зокрема, тими, що визначають завданн¤ та д≥¤льн≥сть —п≥втовариства. ” будь-¤кому раз≥, ст. 235 (нова ст. 308) не може слугувати п≥дставою дл¤ схваленн¤ положень, чи¤ д≥¤ у своњй сутност≥ пол¤гатиме у зм≥н≥ ƒоговору без дотриманн¤ процедури, що закр≥плена в ньому з даною метою." [113]

« ≥ншоњ сторони, з точки зору системного п≥дходу, негативне ставленн¤ —уду до перспективи приЇднанн¤ ™— до —трасбурзькоњсистеми може бути виправдане, виход¤чи з м≥ркувань автоном≥њ правовоњ системи ™—. —истема ™вропейськоњ  онвенц≥њ про захист прав людини та основних свобод Ї частиною м≥жнародного права, що оперуЇ на рег≥ональному р≥вн≥. ¬ той же час правова система —п≥втовариства, хоча ≥ будучи генетично повТ¤зана ≥з м≥жнародним правом, досить скоро розвинулас¤ у автономну структуру ≥з власними характеристиками. ѕ≥дпор¤дкуванн¤ —п≥втовариства —трасбурзьк≥й систем≥ означатиме втрату такоњ автоном≥њ. як в≥дзначив —уд, "приЇднанн¤ до  онвенц≥њ означатиме суттЇву зм≥ну у ≥снуюч≥й систем≥ —п≥втовариства щодозахисту прав людини; це означатиме вступ —п≥втовариства до в≥дм≥нноњ м≥жнародноњ ≥нституц≥йноњ системи, а також ≥нтеграц≥ю положень  онвенц≥њ до правового пор¤дку —п≥втовариства."

ѕостаЇ досить складне питанн¤, чому —уд ™—, незважаючи на фактичне визнанн¤ обовТ¤зковост≥ дл¤ ™вропейського —оюзу та держав-член≥в та застосуванн¤ у своњй практиц≥ положень ™вропейськоњ конвенц≥њ про захист прав людини та основних свобод, досить негативно сприйн¤в пропозиц≥ю про приЇднанн¤ ™— до цього м≥жнародного договору. ¬≥дпов≥дь пол¤гаЇ в тому, що таке приЇднанн¤ потенц≥йно могло призвести до значних зм≥н у судов≥й систем≥ ™—, коли —уд був би змушений поступитис¤ своЇю компетенц≥Їю та своњм становищем ¤к найвищоњ судовоњ установи на користь —трасбурзького —уду, ¤кий отримав би у принцип≥ право перегл¤дати р≥шенн¤ —уду ™—, що призвело б до значноњ деформац≥њ судовоњ системи та системи права ™— взагал≥. [114]

« ≥ншого боку, ≥снуванн¤ "неписаноњ" харт≥њ про права людини в прав≥ ™— все дал≥ становилос¤ досить неадекватним, зважаючи на зростанн¤ рол≥ —трасбурзького —уду та розширенн¤ д≥¤льност≥ самого —п≥втовариства у ц≥й галуз≥ п≥сл¤ вступу в силу јмстердамського договору. јмстердамський догов≥р став спробою узгодити певн≥ розб≥жност≥ м≥ж ≥снуючою системою ™— та розвитком рег≥ональноњ загальноЇвропейськоњ системи захисту прав людини, ¤ку ™— обТЇктивно не м≥г ≥гнорувати. —татт¤ 6 (2) јмстердамського договору, фактично визнавши доктрину —уду у сфер≥ захисту прав людини, забезпечила правов≥ п≥дстави дл¤ ≥нкорпорац≥њ —трасбурзького права до правовоњ системи ™—:

"—оюз поважатиме основн≥ права, ¤к≥ гарантован≥ ™вропейською  онвенц≥Їю про захист прав людини та основних свобод, що була п≥дписана у –им≥ 4 листопада 1950 року, та випливають з конституц≥йноњ традиц≥њ, сп≥льноњ дл¤ держав-член≥в, в ¤кост≥ загальних принцип≥в права —п≥втовариства."

ѕевним чином, дане формулюванн¤ стало також компром≥сом м≥ж —удом на нац≥ональними конституц≥йними судами крањн-член≥в, визнавши права людини, закр≥плен≥ в конституц≥йних нормах таких крањн, в ¤кост≥ загальних принцип≥в права —п≥втовариства.

ѕроцес, розпочатий јмстердамським самм≥том завершивс¤ схваленн¤м на Ќ≥ццькому самм≥т≥ ’арт≥њ основних прав ™вропейського —оюзу.[115] ÷ей документ можна вважати, певною м≥рою, кодиф≥кац≥Їю прецедентного права —уду ™—. ’арт≥¤ також юридично розширила правову систему —п≥втовариства, додавши до нењ прецедентне право —трасбурзького —уду, зазначивши у ст. 51 (3):

"ќск≥льки дана ’арт≥¤ м≥стить права, що сп≥вв≥днос¤тьс¤ з правами, гарантованими  онвенц≥Їю про захист прав людини та основних свобод, значенн¤ та зм≥ст таких прав в≥дпов≥дають тим, що зазначен≥ у назван≥й  онвенц≥њ, за виключенн¤м тих, ¤ким ’арт≥¤ надаЇ б≥льш високий та ширший захист."

«наченн¤ ’арт≥њ пол¤гаЇ саме в тому, що вона не т≥льки створила писаний Ѕ≥ль про права, але й розширила сферу д≥њ права ™—, не створюючи одночасно конкуруючоњ юрисдикц≥њ ≥з —трасбурзьким —удом. ¬ основу цього документу було покладено гармон≥чне поЇднанн¤ доктрини Ћюксембурзького —уду ≥з правовою системою –ади ™вропи.

« ≥ншого боку, суперечка навколо приЇднанн¤ до ™вропейськоњ  онвенц≥њ ще раз п≥дкреслила прагненн¤ —уду до збереженн¤ автоном≥њ правовоњ та судовоњ системи ™— та певне посиленн¤ в≥дмежуванн¤ в≥д системи м≥жнародного права.

ƒоктрина д≥њ м≥жнародних угод ™вропейського —уду.

ѕоложенн¤ м≥жнародних угод в систем≥ джерел права ™— також було визначено —удом у р¤д≥ справ. Ќе викликаЇ сумн≥в≥в той факт, що договори, укладен≥ —п≥втовариством з трет≥ми державами та м≥жнародними орган≥зац≥¤ми регулюютьс¤ нормами загального м≥жнародного права. ќднак, виход¤чи з судовоњ доктрини ™—, так≥ договори мають дво¤ку природу: договори в сенс≥ м≥жнародного права та ¤к частина права ™—, оск≥льки ¤к в≥дм≥тив —уд у справ≥ Greece v. Commission"положенн¤ угоди, укладеноњ –адою на п≥дстав≥ ст. 228 та ст. 238 ƒоговору, складають з моменту вступу такоњ угоди в силу нев≥дТЇмну частину правовоњ системи —п≥втовариства".[116] ¬ той же час —уд неодноразово зазначав, що —п≥втовариство, створюючи норми свого права, не повТ¤зане положенн¤ми м≥жнародного права, за виключенн¤м випадк≥в, коли —п≥втовариство само вз¤ло на себе м≥жнародн≥ зобовТ¤занн¤ за м≥жнародним договором ≥ такий догов≥р маЇ пр¤му д≥ю.[117]

¬загал≥, анал≥з судовоњ практики ™— та доктрини ™вропейського права, показуЇ, що концепц≥¤ ™вропейського —уду про д≥ю м≥жнародних угод базуЇтьс¤ на чотирьох принципах[118], а саме:

принцип пр¤мого застосуванн¤, (—уд дотримуЇтьс¤ мон≥стичноњ доктрини, вважаючи, що м≥жнародн≥ угоди та право ™— складають Їдину правову систему[119]);

принцип пр¤моњ д≥њ (даний принцип не набув доктринального закр≥пленн¤ у прецедентному прав≥ —п≥втовариства, однак, п≥дтримуЇтьс¤ у загальн≥й доктрин≥ Ївропейського права;[120]

принцип верховенства (—уд неодноразово зазначав, що м≥жнародн≥ угоди мають вищу силу за норми вс≥х ≥нших акт≥в вторинного законодавства ™—[121]) та

принцип тлумаченн¤ (зг≥дно доктрини —уду ™—, положенн¤ м≥жнародних угод та под≥бно сформульован≥ норми  онституц≥њ ™— не повинн≥ тлумачитис¤ однаково[122]).

“аким чином, лише самовиконуван≥ угоди складають частину права ™—, в той час ¤к вс≥ ≥нш≥ потребують ≥мплементац≥њ в право ™— через механ≥зм акт≥в вторинного законодавства. —амовиконуван≥ угоди - угоди м≥ж державами, ¤к≥ створюють права та обов¤зки безпосередньо дл¤ субЇкт≥в нац≥онального права стор≥н таких угод. ¬перше в м≥жнародному прав≥ ц¤ концепц≥¤ була застосована ѕост≥йною палатою м≥жнародного правосудд¤ у справ≥ Jurisdiction of the Courts of Danzig[123].

—уд, зокрема, зазначив:

У” в≥дпов≥дност≥ ≥з ≥снуючим принципом м≥жнародного права, м≥жнародн≥ угоди не можуть, ¤к так≥, створювати пр¤м≥ права та обов'¤зки дл¤ приватних ос≥б... ќднак, не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву той факт, що сам об'Їкт м≥жнародноњ угоди, у в≥дпов≥дност≥ з нам≥рами стор≥н, може пол¤гати у прийн¤тт≥ сторонами певних визначених норм, що створюють ≥ндив≥дуальн≥ права та обов'¤зки, що п≥дл¤гають захисту в нац≥ональних судахФ [124]

“аким чином,—уд в≥дхилив концепц≥ю, за ¤кою суб'Їкти нац≥онального права отримують права лише через ≥нструментар≥й нац≥онального права.

” ≥нш≥й справ≥, вже ћ≥жнародного —уду ќќЌ, International Status of South-West Africa, —уд визнав самовиконуваним положенн¤ мандатноњ угоди про право ос≥б п≥дмандатноњ територ≥њ на петиц≥ю до установ Ћ≥ги Ќац≥й та, в≥дпов≥дно, ќќЌ.[125]

√оловними ознаками самовиконуваних угод Ї за загальним м≥жнародним правом:

- нам≥р стор≥н створити пр¤м≥ права та обов'¤зки ≥ндив≥д≥в;

- створенн¤ таких прав Ї об'Їктом угоди

- так≥ права п≥дл¤гають захисту в нац≥ональних судах незалежно в≥д акту ≥мплементац≥њ м≥жнародноњ угоди в нац≥ональному законодавств≥.

ѕон¤тт¤ самовиконуваних угод в практиц≥ —уду ™вропейських —п≥втовариств отримало дещо ≥нше значенн¤, з огл¤ду на мон≥стський п≥дх≥д, ¤кого дотримуЇтьс¤ —уд. јнал≥з справ, в ¤ких —уд розгл¤дав питанн¤ д≥њ м≥жнародних договор≥в в прав≥ ™—, показуЇ, що визначенн¤ угоди самовиконуваною, тобто такою, чињ положенн¤ мають пр¤му д≥ю, базуЇтьс¤ на чотирьох основних критер≥¤х[126]:

1.†† взаЇмний баланс зобовТ¤зань, встановлених угодою;

2.†† взаЇмн≥сть у здатност≥ виконати зобовТ¤занн¤ за угодою;

3.†† можлив≥сть в≥дступу в≥д зобовТ¤зань за угодою;

4.†† зас≥б вир≥шенн¤ спор≥в за угодою

ќднак, незважаючи на вищевикладене, стосовно окремих м≥жнародних угод —уд застосовуЇ ≥нший п≥дх≥д. “ак, вже понад два дес¤тил≥тт¤ у наукових колах точатьс¤ дискус≥њ навколо проблеми пр¤моњ д≥њ √енеральноњ угоди по тарифам ≥ торг≥вл≥ (дал≥ Ц √ј““) у —п≥втовариств≥. “ак, у справ≥ 1972 року International Fruit Company NV and Others v. Produktschap voor Groenten en Fruit —уд в≥дмовив √ј““ у пр¤м≥й д≥њ, виход¤чи з Удуху, загальноњ структури та положень √енеральноњ ”годиФ[127] —уд зазначив, що оск≥льки √ј““ УхарактеризуЇтьс¤ значною гнучк≥стю своњх положень, зокрема тих, що передбачають можлив≥сть в≥дступу (в≥д зобовТ¤зань Ц јвт.), прийн¤тт¤ певних заход≥в у раз≥ виникненн¤ виключнихтруднощ≥в, та вир≥шенн¤ спор≥в м≥ж державами-учаснц¤миФ, вона не встановлюЇ прав дл¤ приватних ос≥б, ¤к≥ можуть п≥дл¤гати захисту в нац≥ональних судах.[128]

Ѕеручи за основу таку доктрину, —уд у наступних р≥шенн¤х в≥дмовив ≥ державам-членам ™— оскаржувати законн≥сть акт≥в —п≥втовариства у пор¤дку ст. 230 (ex 173) (1)[129] ћаастрихтського договору на п≥дстав≥ њх нев≥дпов≥дност≥ положенн¤м √ј““.[130] —уд у справ≥ Federal Republic of Germany v. Council of European Unionнаступним чином аргументував свою позиц≥ю: У“≥ ж сам≥ особливост≥ √ј““, на п≥дстав≥ ¤ких —уд прийшов до висновку, що приватна особа не може у рамках права —п≥втовариства оспорити законн≥сть акту —п≥втовариства, посилаючись на положенн¤ √ј““, також не дають п≥дстав —уду брати до уваги так≥ положенн¤ дл¤ визначенн¤ законност≥ регламенту у процедур≥, розпочат≥й державою-членом.Ф[131] ќднак, —уд в≥дзначив, що норми √ј““ можуть братис¤ до уваги дл¤ тлумаченн¤ законодавства —п≥втовариства у випадку, ¤кщо положенн¤ такого законодавства пр¤мо в≥дсилають до √ј““, зокрема, коли акт —п≥втовариства був прийн¤тий на виконанн¤ конкретного положенн¤ √ј““.[132]

ƒо реч≥, така доктрина д≥њ √ј““ не Ї виключною серед розвинутих держав св≥ту. “ак, у 1984 роц≥ ќкружний —уд  ≥ото (япон≥¤) в≥дмовив у пр¤м≥й д≥њ положень √ј““, в≥дм≥тивши, що порушенн¤ норм √ј““ ур¤дом япон≥њ просто т¤гне за собою право ≥нших держав вимагати проведенн¤ в≥дпов≥дних переговор≥в, однак, не означаЇ нед≥йсн≥сть внутр≥шнього правового акту. ÷е р≥шенн¤ було п≥дтверджене ¬ерховним —удом япон≥њ, ¤кий, зокрема, зазначив:>"ѕорушенн¤ положень √ј““ вимагаЇ в≥д держави-порушника виправити таке порушенн¤ з огл¤ду на вимоги ≥ншоњ держави-члена вступити у консультац≥њ та на можлив≥ репресал≥њ. ќднак, положенн¤ √ј““ не можуть тлумачитис¤ ¤к так≥, що мають б≥льшу д≥ю, н≥ж зазначена вище. “ому не можна вважати, що законодавство, про ¤ке йдетьс¤ мова,>суперечить √ј““, ≥ тому - нед≥йсне."[133] ѕод≥бна доктрина щодо √ј““ ≥снуЇ ≥ в —Ўј.[134]

ѕ≥дстави у в≥дмов≥ в пр¤м≥й д≥њ положень √ј““ та угод ”ругвайського раунду не можна шукати виключно у юридичн≥й конструкц≥њ даних договор≥в. ¬ цьому випадку —уд ™—, ¤к ≥ дв≥ ≥нш≥ пров≥дн≥ крањни св≥ту - япон≥¤ та —Ўј - з≥ткнувс¤ ≥з досить непростою проблемою вибору м≥ж глобал≥зац≥Їю та збереженн¤м окремост≥ ≥ контролю за економ≥чними важел¤ми сусп≥льства.

¬исновок.

≤стор≥¤ Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, особливо в контекст≥ ≥стор≥њ права Ц ≥стор≥¤ запереченн¤ та протесту, на основ≥ ¤ких виникаЇ перманентний розвиток правових систем доктрин, концепц≥й. ¬иникненн¤ ™— не Ї виключенн¤м. –озвиток наднац≥ональноњ правовоњ системи ™вропи в≥дбувс¤ ¤к протест на р≥вн≥ психолог≥чних архетип≥в Ївропоцентризму, виключност≥ Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ та њњ Уцив≥л≥зац≥йноњ м≥с≥њФ в умовах глобал≥зац≥њ ¤к економ≥чноњ, так ≥ культурноњ. «анепад Ївропоцентричноњ системи м≥жнародних в≥дносин знову н≥би п≥дтвердив в св≥тосприйн¤тт≥ ™вропи, тезу раннього христи¤нства, що Умудр≥сть св≥ту цього Ї безумством перед ЅогомФ.[135]

™вропа, зруйнована другою св≥товою в≥йною, опинилас¤ на задв≥рках св≥товоњ пол≥тики. ѕринцип р≥вност≥ поставив њњ на один р≥вень з њњ колишн≥ми колон≥¤ми, державами третього св≥ту. « ≥ншого боку, ≤≤ св≥това в≥йна спричинила докор≥нн≥ зм≥ни в св≥домост≥, в систем≥ соц≥альних ц≥нностей Ївропейського сусп≥льства, зруйнувавши його стару основу Ц державу, зам≥нивши њњ на ≥ндив≥да. «а висловом ван ’ема та √рудз≥нськ≥, У≥нтелектуальна ≥нерц≥¤ у поЇднанн≥ з системними перетворенн¤ми призвели до, де¤кою м≥рою, шизофрен≥чного становища, при ¤кому, з одного боку, Ївропейц≥ продовжували поклон¤тис¤ нац≥ональн≥й держав≥, ¤к оптимальному культурному та демократичному середовищу, а з ≥ншого Ц б≥льш≥сть зах≥дноЇвропейських держав в≥дмовл¤ютьс¤ в≥д залишк≥в свого нац≥онального суверен≥тету.Ф[136]

¬ цьому контекст≥, ≥нший момент, що виходить за рамки даного досл≥дженн¤, заслуговуЇ на окрему увагу та додаткове вивченн¤. ћова йдетьс¤ про взаЇмн≥ впливи Ївропейського м≥жнародного права, особливо в сфер≥ д≥¤льност≥ –ади ™вропи та —трасбурзького —уду, та права ™—. “ак≥ впливи Ї не т≥льки ≥ не ст≥льки результатом сп≥в≥снуванн¤названих систем у одному рег≥он≥, вони Ї насл≥дком загальноњ спадщини правовоњ культури ™вропи та певним чином результатом д≥њ тих же чинник≥в, що зумовили виникненн¤ права ™—. ƒосить згадати про певн≥ тенденц≥њ в≥дходу правовоњ системи –ади ™вропи в≥д м≥жнародного права, що найб≥льш повно про¤вилис¤ у р≥шенн≥ —трасбурзького —уду у справ≥ Ireland v. United Kingdom, де —уд зазначив:

Ќа в≥дм≥ну в≥д м≥жнародних договор≥в класичного типу,  онвенц≥¤ складаЇ б≥льш н≥ж просту взаЇмну домовлен≥сть м≥ж державами-учасниц¤ми. ¬она створюЇ ... мережу взаЇмних двосторонн≥х зобовТ¤зань, обТЇктивних обовТ¤зк≥в, ¤к≥, користуючись словами ѕреамбули, поход¤ть з "колективного зд≥йсненн¤"[137]

ƒане твердженн¤ було п≥дтверджене ≥ в ≥нш≥й справ≥ - Loizidou v. Turkey .[138] “ак≥ тенденц≥њ, хоча ≥ не так контрастно ¤к в справа Van Gend en Loos та Costa v. ENEL Ћюксембурзького —уду означають певний поворот у розум≥нн≥ права –ади ™вропи та все дальший розрив з м≥жнародним правом, оск≥льки, за висловом —уду, "те, що  онвенц≥¤ Ї живим документом, ¤кий повинен тлумачитис¤ в св≥тл≥ умов сьогоденн¤, глибоко коренитьс¤ у прецедентному прав≥ —уду."[139] ѕроцеси, що зараз в≥дбуваютьс¤ в рамках права –ади ™вропи, певною м≥рою нагадують процес створенн¤ та в≥докремленн¤ права ™— у автономну правову систему. як в≥дм≥чають де¤к≥ вчен≥, —трасбурзьк≥ установи, "заснован≥ ¤к рег≥ональн≥ м≥жнародн≥ органи з обмеженою юрисдикц≥Їю ≥ з ще б≥льш обмеженими повноваженн¤ми, згодом отримали статус та авторитет конституц≥йних суд≥в."[140]

“аким чином, на даний час, ≥ м≥жнародне право ≥ право ™— зазнають досить докор≥нних зм≥н в контекст≥ загально цив≥л≥зац≥йного розвитку. ≤ це не т≥льки Уприватизац≥¤Ф м≥жнародного права чи Уавтарк≥¤Ф права ™—. “ак≥ зм≥ни повТ¤зан≥, перш за все ≥з трансформац≥Їю сусп≥льних ц≥нностей, коли на м≥сце держави, ¤к основи соц≥уму, виходить ≥ндив≥д, коли св≥тосприйн¤тт¤ виходить за меж≥ м≥сцевост≥, рег≥ону та держави.>

“аблиц¤ є 1*

* ƒжерело : The International Court of Justice, the Hague, ICJ 1996, p.42

“аблиц¤ є 2 ѕ≥дписанн¤ та ратиф≥кац≥¤ державами-членами ™— де¤ких документ≥в у сфер≥ захисту прав людини

1 ™вропейська  онвенц≥¤ про запоб≥ганн¤ тортурам, нелюдського чи такого, що принижуЇ людську г≥дн≥сть поводженн¤ чи покаранн¤

2 ћ≥жнародна  онвенц≥¤ про л≥кв≥дац≥ю вс≥х форм расовоњ дискрим≥нац≥њ

3 ћ≥жнародний пакт про громад¤нськ≥ та пол≥тичн≥ права

4 ѕерший факультативний протокол до ћ≥жнародного пакту про громад¤нськ≥ та пол≥тичн≥ права

5 ƒругий факультативний протокол до ћ≥жнародного пакту про громад¤нськ≥ та пол≥тичн≥ права

6 ™вропейська  онвенц≥¤ про захист прав та основних свобод

7 ѕротокол є 4 до ™вропейськоњ  онвенц≥њ про захист прав людини та основних свобод

8 ѕротокол є 7 до ™вропейськоњ  онвенц≥њ про захист прав людини та основних свобод

9 ™вропейська —оц≥альна ’арт≥¤

10 ƒодатковий протокол 1988 року до ™вропейськоњ —оц≥альноњ ’арт≥њ

11 ѕротокол 1991 року до ™вропейськоњ —оц≥альноњ ’арт≥њ

12 ƒодатковий протокол 1995 року до ™вропейськоњ —оц≥альноњ ’арт≥њ

13 ™вропейська ’арт≥¤ рег≥ональних мов та мов меншостей

14 –амкова  онвенц≥¤ про захист нац≥ональних меншостей

— - не п≥дписано

– - не ратиф≥ковано

[1] ѕол≥тична криза ™вропейських —п≥втовариств 1965 Ц 1966 рок≥в, що була насл≥дком пол≥тики Ўарл¤ де √ол¤. ѕер≥од отримав назву пер≥оду Упол≥тики в≥льного м≥сц¤Ф, оск≥льки ‘ранц≥¤ на знак протесту проти де¤ких пропозиц≥й  ом≥с≥њ в≥дмовилас¤ в≥д участ≥ в робот≥ –ади ™—.  риза була вир≥шена п≥сл¤ п≥дписанн¤ Ћюксембурзьких угод (докл. див. Jo Shaw УLaw of the European UnionФ, London, 1996, p. 35-37

[2] див. Case 106/77 Amministrazione delle Finanze dello Stato v. Simmenthal (Simmenthal II) [1978] ECR 629

[3] див. Case 41/74 Van Duyn v. Home Office [1974] ECR 1337

[4] ћуравьев Ућеждународные организации -специфические субъекты международного праваФ,  иев, 1990,стр.26

[5] там же

[6] ¤к, наприклад, зазначив —уд ™— у своЇму заключенн≥ Draft Agreement Relating to the Creation of the European Economic Area , "держави обмежують своњ суверенн≥ права у все б≥льших област¤х" (Opinion 1/91, European Court Reports 1991, para. 21)

[7] Joe Shaw УThe Law of European UnionФ, London, 1996, p. 13

[8] Weiler "The Community System: the Dual Character of Supranationalism" // Yearbook of European Law, No. 1 (1981), p. 267

[9] “ам же

[10] Edward, D. "The Community's Constitution - Rigid or Flexible? The Contemporary Relevance of the Constitutional Thinking of James Bryce"// "Institutional Dynamics of European Integration>(Schermers H.G., Curtin D., Heukels T. - eds), 1994, p. 75

[11] de Witte, B. "Agreement or Constitution?"// "Reforming the Treaty on European Union" (Winter J.A. et al. eds), 1996, Vol. 3, p. 12 et seq.

[12] Case 294/83 Parti Ecologiste 'Les Verts' v. European Parliament European Court Reports 1986, p. 1365

[13] Dagtoglou "The Legal Nature of the European Community"in "Thirty Years of Community Law / ed. Commission of the European Communities, Luxemburg, 1981, p. 40

[14] van Ham, Peter, Grudzinski, Przemyslav "Affluence and Influence. The Conceptual Basis of Europe's New Politics" // The National Interest, No. 58 (Winter 1999/2000), p. 81

[15] див. Ѕерман, √арольд ƒж. "«ападна¤ традици¤ права: эпоха формировани¤", ћосква 1994, стр. 93-124; ≥нший досл≥дник епохи —ередньов≥чч¤ Ѕено “ешке назвав даний пер≥од "феодальною революц≥Їю" (Benno Taschke УGeopolitical Relations in the European Middle Ages: History and TheoryФ\\ International Organization, Volume 52, Number 2, Spring 1998)

[16] “аке розум≥нн¤ поЇднанн¤ в особ≥ корол≥в та ≥мператор≥в рел≥г≥йних функц≥й походило ≥з розум≥нн¤ функц≥њ правител¤ ¤к "’ристова нам≥сника", сакральноњ ф≥гури, рел≥г≥йного вожд¤ свого народу. ≤мператор, зокрема, сприймавс¤ ¤к верховний кер≥вник своњх христи¤нських п≥дданих, ¤кого н≥хто не м≥г судити ≥ ¤кий мав необмежену юрисдикц≥ю та в≥дпов≥дав за своњ д≥њ лише на —трашному суд≥. (див. Southern R.W. "Western Society and the Church in the Middle Ages", Harmondsworth, 1970, p. 104-105; Barraclough G. "The Investiture Contest and the German Constitution / "The Gregorian Epoch: Reformation, Revolution, Reaction? (ed. Williams S.), Lexington, 1964, p. 63; Ѕерманб √арольд ƒж. op. cit., стр. 96)

[17]див. Goebel>, Julius "The Equality of States. A Study in the History of Law", New York>, 1923, p. 34 - 50; Ѕаскин ё.я., ‘ельдман ƒ.». У»стори¤ международного праваФ, ћосква, 1990, стр. 86

[18] цит. за Sur, Serge "The State between Fragmentation and Globalization" // European Journal of International Law, Vol. 8, (1997), No. 3, p. 435

[19] Decretum, Dist. 11, Pars I

[20] Ѕерман, √арольд ƒж. op. cit., стр. 105

[21] “ак, наприклад, “оруньський догов≥р 1411 року м≥ж Ћ≥твою та Ћ≥вонським орденом, у випадку виникненн¤ спору передбачав передачу його на остаточний розгл¤д пап≥ римському (ё.я. Ѕаскин, ƒ.». ‘ельдман У»стори¤ международного праваФ, ћосква, 1990, стр.62) ≤нш≥ приклади зд≥йсненн¤ церковною владою юрисдикц≥њ на основ≥ названоњ доктрини: арб≥траж 1271 року м≥ж королем „ех≥њ та королем ”горщини; арб≥траж 1298 року м≥ж королем ‘ранц≥њ та графом ‘ландр≥њ; арб≥траж 1343 року м≥ж корол¤ми Ўвец≥њ та ƒан≥њ; ≥тал≥йський арб≥траж 1376 року (королева —ицил≥њ та ≥нш≥ кн¤з≥вства проти герцога ћ≥ланського) тощо (див. Goebel, Julius "The Equality of States. A Study in the History of Law", New York, 1923, p. 56

[22] п≥дстава зд≥йсненн¤ юрисдикц≥њ суду, що випливаЇ ≥з вол≥ стор≥н передати справу на його розгл¤д. ўодо церковного forum prorogatum див. Ѕерман, √арольд ƒж. op. cit, стр. 216

[23] див. Case Concerning Minorities School in Upper Silesia , P.C.I.J. Series A, No. 15, p. 22

[24] див. Case Concerning Peace Treaties>with Hungary, Bulgaria ad Rumania I.C.J. Reports 1950, p. 65, 71; Case Concerning Monetary Gold Removed from Rome I.C.J. Reports 1954, p. 19, 32

[25] ст. 239 (ех 182)

[26] Le Bras G. "Canon Law" / "The Legacy of the Middle Ages" (eds. Grump C.G., Jacob E. F.), Oxford, 1926, p. 333-334

[27] див. Ѕерман, √арольд ƒж. op. cit., стр. 199

[28] ƒекетал≥њ √ригор≥¤ IX 3.17.3

[29] ƒжозеф Ћ≥нч У—ередньов≥чна церкваФ,  ињв, 1994, стр.230

[30] “ам же.

[31] “ам же, стр.231

[32] John of Paris De potestate regia et papali (On Royal and Papal Power), >р. 85-86

[33] в цьому план≥ ѕротестантизм досить мало вплинув на розвиток м≥жнародного права (докл. див. Kooijmans P. H. УProtestantism and the Development of International LawФ // Hague Recueil, Vol. IV (1976))

[34] див. Doyle, John P. "Francisco Suares on the Law of Nations" / "Religion and International Law" (eds Janis, Mark W., Evans, Carolyn), The Hague-Boston-London, 1999, p. 111

[35] Anghie "Colonialism, Environmental Damage and the Nauru Case" // Harvard International Law Journal, No. 34 (1993), p. 447 див також статтю того ж автора "Francisco de Vitoria and the Colonial Origin of International Law" // Social and Legal Studies, No. 5 (1996), p. 321

[36] Gathii, James Thuo "International Law and Eurocentricity" // European Journal of International Law, Vol. 9 (1998), No. 1, p 201

[37] N'zatioula Grovogui, Siba. Sovereigns, Quasi Sovereigns and Africans: Race Self-Determination in International Law. Minnesota, 1996 , р. 66

[38] Oppenheim L. "International Law: A Treatise", 1905, p. 10

[39] ibid., p. 148; див. також р. 4 ("[м≥жнародне право]> Ї виключно продуктом христи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ"); р. 346 ("ѕраво народ≥в Ї продуктом христи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ та ¤вл¤Ї собою правовий пор¤док, що повТ¤зуЇ держави, в основному христи¤нськ≥, у сп≥льноту)

[40] див. докл. Noyes, John E. "Christianity and Theories of International Law in Nineteenth-Century Britain" // "Religion and International Law" (eds. Janis, Mark M., Evans, Carolyn), The Hague, Boston, London, 1999, p. 235-254

[41] див. L. Oppenheim International Law. A Treatise, ed. H. Lauterpacht, 2 vols., VIII edition1:49; Gamal M. Badr A Survey of Islamic International Law in Religion and International Law ed. Mark W. Janis, Carolyn Evans The Hague, Boston, New York: Martinus Nijhoff Publ.: 1999) 97

[42] див. Janis, Mark W. "An Introduction to International Law", 1988, p. 47; Gong G. W. "The Standard of "Civilization" in International Society", 1984

[43] Riedel, Eibe "Standards and Sources. Farewell to the Exclusivity of the Sources Triad in International Law?" //European Journal of International Law, Vol. 2 (1991), No. 2, p. 59-60

[44] –им. 13:1

[45] van Ham, Peter, Grudzinski, Przemyslav op. cit., p. 82

[46] Ѕагато юрист≥в та ≥сторик≥в в≥дзначають, що в вибор≥ ц≥Їњ стратег≥њ значну роль в≥д≥грала соц≥альна доктрина  атолицькоњ ÷еркви, сформульована у м≥жвоЇнн≥ роки, ¤ка постулювала саме особу ¤к основну одиницю сусп≥льства. (див. Shaw, Jo УLaw of the European Union>Ф, London, 1996, p.82-84) ” виклад≥ ѕетерсона, ц¤ доктрина звучить наступним чином:

"Ќевелик≥ соц≥альн≥ групи повинн≥ бути автономними та суверенними в плюрал≥стичному сусп≥льств≥, однак, обТЇднаними сп≥льною мораллю, ¤ка п≥дкреслюЇ обовТ¤зок та гармон≥ю. ƒержава повинна допомагати њм у њх д≥¤льност≥, однак не зам≥нювати собою так≥ соц≥альн≥ групи та не ставати заручником њх вимог, але слугувати загальному благу та забезпечувати правовий пор¤док." ( Peterson "Subsidiarity: A Definition to Suit Any Vision?" //Parliamentary Affairs, No. 47 (1994), p. 118)

„имало науковц≥в пр¤мо вивод¤ть соц≥альн≥ основи ™— з названоњ католицькоњ доктрини. “ак  ерсберген та ¬ербек вказують, що "субсид≥арн≥сть  атолицькоњ соц≥альноњ доктрини в д≥йсност≥ повТ¤зана ≥з ≥ншими фундаментальними принципами, такими ¤к персонал≥зм, сол≥дарн≥сть, плюрал≥зм, ¤к≥ - вз¤т≥ разом - знайшли своЇ найб≥льш глибоке вт≥ленн¤ у демократичному баченн≥ континентального христи¤нства щодо держави добробуту та соц≥ального ринку." (van Kersbergen and Verbeek "The politics of Subsidiarity in the European Union" // Journal of Common Market Studies , Vol. 32 (1994), p. 222)

[47] див. Mathijsen, P.S.R.F. УA Guide to European Union LawФ, 6^th edn., London, 1995, p. 93

[48] див. Graver, Hans Petter УNational origins of European Law: Towards an Autonomous System of European Law?Ф / Paper to the Conference of Stipendienfonds Rughas УEuropean Law in the German-Norwegian Context Ц Origins and PerspectivesФ, Balestrand, June-July 2000

[49] Watson A. УLegal Transplants and European Private LawФ // ELECTRONIC JOURNAL OF COMTARATIVE LAW, Vol. 4.4 (December 2000), <http://law.kub.nl/ejcl/44/44-2.html>

[50] там же

[51] див. —т. 6 ƒоговору про ™вропейський —оюз, —т. 215(2) ƒоговору про утворенн¤ ™вропейського —п≥втовариства, cf. —т. 164 та —т. 173 ƒоговору про утворенн¤ ™вропейського —п≥втовариства.

[52] Ѕ≥льш докл. див. Due, Ole УDanish Law in a European ContextФ / Danish Law in a European Perspective (Dahl et al. eds), Copenhagen, 1996, pp. 13-31; Shaw, Jo УLaw of the European UnionФ, London, 1996, pp. 180-183

[53] див. Case 26/62 Van Gend en Loos v. Nederlandse Administratie der Belastingen European Court Reports 1963; Case 6/64 Costa v. ENEL †European Court Reports 1964; також б≥льш докладн≥ше про дан≥ справи див. Ole Spiermann УThe Other Side of the Story: An Unpopular Essay on the Making of the European Community Legal OrderФ// European Journal of International Law , Vol. 10 (1999), No. 4, p. 763-790

[54]Case 20/59 Italy v. High Authority European Court Reports 1960, p. 335; Case 25/59 Netherlands v. High Authority European Court Reports 1960, p. 371

[55] Case 26/62 Van Gend en Loos v. Nederlandse Administratie der Belastingen European Court Reports 1963, p.12

[56] Case 6/64 Costa v. ENEL European Court Reports 1964, p. 593

[57] див. також Case Concerning Greco-Bulgarian Communities P.C.I.J. Series B, No. 17, p. 32

[58] Applicability of the Obligation to Arbitrate under Section 21 of the United Nations Headquarters Agreement of 26 June 1947, I.C.J. Reports 1988, p. 35 ; див. також окрему думку судд≥ Ўвебел¤ у ц≥й справ≥: ibid. Separate Opinion of Judge Schwebel, p. 42

[59] U.S. v. Flick and Others War Crimes Reports, Vol. 9, p. 18; див. також U.S. v. Krupp and Others War Crimes Reports, Vol. 10, p. 150; див. також р≥шенн¤ Ѕританського ¬≥йськового —уду у справ≥ U.K. v. Kramer and Others War Crimes Reports, Vol. 2, p. 149 et seq.

[60] U.S. v. Ohlendorf and Others International Law Reports, Vol. 15, p. 659

[61] «окрема, “рибунал зазначив: У[з]лочини проти м≥жнародного права зд≥йснюютьс¤ людьми, а не абстрактними сп≥льнотами, ≥ т≥льки покаранн¤м тих ос≥б, що вчин¤ють так≥ злочини можна забезпечити дотриманн¤ норм м≥жнародного праваФ (U.S., France, U.K. and U.S.S.R. v. Goring and Others, Trial of the Major War Criminals, Vol. 1, p. 223)

[62] Opinion 1/91 draft Agreement Relating to the Creation of the European Economic Area, European Court Reports 1991, I-6079, para. 21

[63] Case 294/83 Parti Ecologiste 'Les Verts' v. European Parliament European Court Reports 1986, p. 1365

[64] Weiler, "The Transformation of Europe" // Yale Law Journal, No. 100 (1991), p. 2422

[65] див. Case 167/73 Commission v. France (French Merchant Seamen) European Court Reports 1974, p. 359

[66] див. Shaw, Jo УLaw of the European UnionФ, London, 1996, p. 213

[67] ƒив. Case 431/92 Commission v. Germany (Environmental Impact Assessment) European Court Reports 1995, I-2189

[68] див. Case 1/86 Commission v. Belgium (Water Pollution) European Court Reports 1987, p. 2797

[69] див. Case 9/74 Casagrande v. Landeshauptstadt Munchen European Court Reports 1974, p. 773

[70] Case 30/77 R. v. Bouchereau European Court Reports 1977, p. 1999. ќднак, фактично,  ом≥с≥¤, посилаючись на Уун≥версальний принцип незалежност≥ судовоњ владиФ, намагаЇтьс¤ не використовувати дану п≥дставу в≥дпов≥дальност≥ держав (6 the Annual Report by the Commission to the European Parliament on the Monitoring of the Application of Community Law, COM(89) 411, p, 95). “ак≥ справи, що були розпочат≥  ом≥с≥Їю,н≥коли до —уду не доходили.

[71] див. Case 249/81 Commission v. Ireland (Buy Irish) European Court Reports 1982, p. 4005

[72] Ѕоботов —. ¬. "Ѕуржуазна¤ юстици¤. —осто¤ние и перспективы развити¤", ћосква, 1989, стр. 132

[73] сл≥д мати на уваз≥, що ст. 38 —татуту ћ≥жнародного —уду досл≥вно повторюЇ ст. 38 —татуту ѕост≥йноњ палати м≥жнародного правосудд¤, що ≥снувала при Ћ≥з≥ Ќац≥й

[74] Hersch Lauterpacht УThe Development of International Law by the International CourtФ, London, 1958, p. 19

[75] Aerial Incident of 3 July 1988 (Islamic Republic of Iran v. United States of America) Sep. Op. Judge Shahabuddeen, I.C.J. Reports 1989, p. 132

[76] цит. за ‘. ј. ’айЇк Уѕраво, законодавство та свободаФ, т. 1 Уѕравила та пор¤докФ,  ињв, 1999, стр. 124

[77] H. Kelsen УTheorie pure de droitФ, Neuchatel, 1953, p. 320

[78] див. Bos Maarten "The Recognized Manifestation of International Law: A New Theory of 'Sources'" //German Yearbook of International Law, Vol. 20 (1977), p. 38; див. також Bos Maarten "A Methodology of International Law", Amsterdam, 1984, p. 5

[79] Case Concerning North Sea Continental Shelf, I.C.J. reports 1969, para. 63 at pp. 38-39

[80] див. докл. Morris C. "Basic Concepts of Chinese Law / "Traditional China" (eds Liu J.T.C., Weiming Tu), Eaglewood Cliffs, 1970, p. 92-108

[81] Bos, Maarten "A Methodology of International Law", Amsterdam, 1984, p. 33

[82] Case Concerning North sea Continental Shelf, I.C.J. Reports 1969, pp. 28-29

[83] цит. за Harrison, John "The Power of Congress over the Rules of Precedent" // Duke Law Journal, Vol. 50, p. 544

[84] ibid.

[85] як зазначив ¬ерховний —уд —Ўј у справ≥ Helvering v. Hallock, "stare decisis Ї принципом пол≥тики, а не механ≥чною формулою додержанн¤ останн≥х судових р≥шень..." (309 US 106, 119 (1940))

[86] див. Bos, Maarten "A Methodology of International Law", Amsterdam, 1984, p.>214

[87] див. напр. Friedmann, Wolfgang G. et al. "Cases and materials on International Law", St. Paul, 1969, p. 82-83; Drion J. "Stare Decisis", The Hague, 1950, p. 19-20

[88] Bos, Maarten "A Methodology of International Law", Amsterdam, 1984, p. 186

[89] див. Case Concerning Fisheries Jurisdiction, I.C.J. Reports 1974, para. 17 at p. 9; para. 18 at p. 181

[90] Case Concerning Military and Paramilitary Activities in and against Nicaragua (Nicaragua v. USA), I.C.J. Reports 1986, p. 25

[91] див. Ўевчук —.¬. "ўодо обовТ¤зковост≥ р≥шень  онституц≥йного —уду ”крањни у контекст≥ доктрини судового прецеденту"// ѕраво ”крањни, є 2 - 2000. - стр. 45-47

[92] Hersch Lauterpacht УThe Development of International Law by the International CourtФ, London, 1958, p. 20-21

[93] †див. ст.. 2 ѕросторовоњ ѕравди, ¤ка м≥стить пр¤ме посиланн¤ на д≥ю прецеденту на теренах  ињвськоњ –ус≥: "... как судил ярослав, так решили судить и сыновь¤ его." (ѕам¤тники русского права / под ред. —.¬. ёшкова - вып. 1, стр. 108; див. також »стори¤ государства и права ”краинской ——–,  иев, 1987, т. 1, стр. 65>)

[94] маютьс¤ на уваз≥ "судов≥ звичањ" (див. ћейер ƒ.». "–усское гражданское право" (перевиданн¤ 1902 року), ћосква 1997, стр. 48-49

[95] див. Ўевчук —.¬. "ўодо обовТ¤зковост≥ р≥шень  онституц≥йного —уду ”крањни у контекст≥ доктрини судового прецеденту"// ѕраво ”крањни, є 2 - 2000. - стр. 47-48

[96]Smith T. B. "The Doctrines of Judicial Precedent in Scots Law", 1952, p. 10

[97]R v. Henn and Darvy 3 All ER (1978) 1190; див. також Henn v. Director of Public Prosecutions A. C.>(1981) 850 (HL), 904

[98] цит. за Grief N. "The Pervasive Influence of European Community Law in the United Kingdom"//"The Europeanisation of Law (T.G. Watkin ed.), London, 1998, p. 93

[99] цит. за Ѕерман, √арольд ƒж. op. cit. стр. 117

[100] див. Jo Shaw УLaw of the European UnionФ, London, 1996, p. 188-189

[101] див. Common Market Law Report, No. 2 (1974), p. 549

[102] див. Common Market Law Report, No. 3 (1987), p. 225

[103] див Gaja УNew Developments in a Continuing Story:The Relationship between EEC Law and Italian LawФ // Common Market Law Review , 1990, No. 27, 83; Schermers УThe Scales in Balance: National Constitutional Court v. Court of JusticeФ // Common Market Law Review , 1990, No. 27, 97

[104] Case 29/69 Stauder v. City of Ulm,>European Court Reports 1969, p. 419

[105] Case 11/70 Internationale Handelsgesellschaft European Court Reports 1970, p. 1125

[106] Case 4/73 Nold v. Commission European Court Reports 1974, p. 503; див. також Case 44/79 Hauer v. Land Rheinland Pfalz, European Court Reports 1979, p. 3740, в ¤к≥й —уд розгл¤даючи право особи на власн≥сть, звернувс¤ не т≥льки до конституц≥й держав-член≥в, але й до ст. 1 ѕершого ѕротоколу до ™вропейськоњ  онвенц≥њ з прав людини та основних свобод.

[107] див. Case 374/87 Orkem v. Commission European Court Reports, 1989, p. 3283

[108] Case 11/70 Internationale Handelsgesellschaft ...

[109] див. Case 294/83 Parti Ecologiste СLes VertsТ v. Partliament, European Court Reports 1986, p. 1339; також див. Case 149/77 Defrenne v. SABENA, European Court Reports 1978, p. 1365; Case 222/86 UNECTEF v. Heylens European Court Reports 1987, p. 4097

[110] Case 5/88 Wachauf v. Federal Republic of Germany, European Court Reports 1989, p. 2639

[111] маЇтьс¤ на уваз≥ невдала пропозиц≥¤  ом≥с≥њ ™— 1979 року: див. Memorandum adopted by the Commission, 4 April 1979 // Bulletin of the European Communities, Supp. 2/79; див. також Alston P., Weiler J.H.H. "An 'Ever Closer Union' in Need of a Human Rights Policy: The European Union and Human Rights"// European Journal of International Law, Vol. 9 (1998), No. 4, p. 659

[112] див. Commission Communication on Community Accession to the European Convention for the Protection of Human Rights and Some of its Protocols, Doc. SEC (90) 2087 final (19 November 1990)

[113] Opinion 2/94 Accession by the Community to the ECHR, European Court Reports 1996, para. 30; з> ≥ншого боку, система ™вропейськоњ  онвенц≥њ ¤к така також становить певну перепону дл¤ вступу ™—, оск≥льки предбачаЇ процедуру вступу лише дл¤ держав.

[114] ѕод≥бна думка була висловлена також де¤кими Ївропейськими юристами: див. напр. Alston Philip, Weiler J.H.H., "An 'Ever Closer Union' in Need of a Human Rights Policy: The European Union and Human Rights" // European Journal of International Law, Vol. 9 (1998), No. 4, p. 626-657

[115] CHARTE 4470/1/00 REV1

[116] Case 30/88 Greece v. Commission European Court Reports 1991, p. 3711

[117] див. Joined Cases 21-24/72 International fruit Company v. Productschap voor groenten en Fruit European Court Reports 1972, p. 1226-1227

[118] див. Berkey, Judson Osterhoudt The European Court of Justice and Direct Effect for the GATT: A Question Worth Revisiting //European Journal of International Law - Vol. 9 (1998), - No. 4 - p. 627

[119] див. Case 181/73 R.&V.Haegeman v. Belgian State European Court Reports 1974, p. 449;> див. також Joined Cases 21-24/72 International Fruit Company NV and Others v. Produktschap voor Groenten en Fruit European Court Reports 1972, p. 1219

[120] див. Joined Cases 21-24/72 International Fruit Company NV and Others v. Produktschap voor Groenten en Fruit European Court Reports 1972, p. 1227

[121] див. Case 104/81 Hauptzollamt Mainz v. C. A. Kupferberg & Cie. Kga. A. European Court Reports 1982, p. 3641; >див. також Joined Cases 21-24/72 International Fruit Company NV and Others v. Produktschap voor Groenten en Fruit European Court Reports 1972, p. 1219

[122] див. Case 270/80 Polydor Limited and RSO Records Inc v. Harlequin Records Shop Limited and Simons Records Limited European Court Reports 1982, p. 329; Case 70/87 EEC Seed CrushersТ and Oil ProcessorsТ Federation (FEDIOL III) v. EC Commission European Court Reports 1989, p. 1781

[123] —утн≥сть справи пол¤гала у питанн≥ чиможуть м≥жнародн≥ договори безпосередньо створювати права та обов'¤зки дл¤ субТЇкт≥внац≥онального права, чи в такому випадку Ї необх≥дним акт ≥мплементац≥њ у нац≥ональне законодавство. ѕольща, одна з стор≥н справи, за¤вл¤ла, що угода м≥ж нею та ƒанцигом щодо умов прац≥данцигських зал≥зничних службовц≥в на њњ територ≥њне створюЇ пр¤мих зобовТ¤зань по в≥дношенню до таких службовц≥в, а лише по в≥дношенню до ¬≥льного м≥ста ƒанциг. ѕольща за¤вл¤ла, що оск≥льки угода не була ≥мплементована в нац≥ональне законодавство ѕольщ≥, вона створюЇ права та обовТ¤зкилише м≥ж сторонами угоди.

[124] Case Concerning Jurisdiction of the Courts of the Free City of Danzig, P.C.I.J. Series B (1928), No. 15, p. 17

[125] див. Case Concerning the International Status of South-West Africa, I.C.J. Reports1950, p. 133 et seq.

[126] див. Case 87/75 Conceria Daniele Bresciani v. Administrazione Italiana delle Finanze European Court Reports 1976, p. 126; Case 104/81 Hauptzollant Mainz v. C. A. Kupferberg & Cie. Kga. A. European Court Reports 1982, p. 3641; Case 17/81 Pabst & Richarz KG v. Hauptzollant Oldenburg European Court Reports 1982, p. 1331;Case C-192/89 SZ Sevince v. Staatssecretaris Van Justitie European Court Reports 1990, p. 3461; Case C-18/90>Office national de lТemploi (Onem) v. Bahia Kziber European Court Reports 1991, p. 199; див. також Kuilwijk K. J. The European Court and the GATT Dilemma, The Hague, 1996; Berkey, Judson Osterhoudt The European Court of Justice and Direct Effect for the GATT: A Question Worth Revisiting // European Journal of International Law - Vol. 9 (1998), - No. 4 - p.628-630

[127] Joined Cases 21-24/72 International Fruit Company NV and Others v. Produktschap voor Groenten en Fruit European Court Reports 1972, p. 1227

[128] Ibid. p. 1227

[129] —татт¤ 230 (ех 173) передбачаЇ:

У1. —уд ™вропейських —п≥втовариств маЇ повноваженн¤ розгл¤дати законн≥сть акт≥в, прийн¤тих сп≥льно ™вропейським ѕарламентом та –адою, акт≥в –ади,  ом≥с≥њ та ™вропейського ÷ентрального Ѕанку, ≥нших н≥ж рекомендац≥њ та висновки, та акт≥в ™вропейського ѕарламенту, що матимуть юридичн≥ насл≥дкиvis -а-vis> трет≥х стор≥н.Ф

[130] ƒо реч≥,  ом≥с≥¤ ™— повн≥стю п≥дтримала думку —уду щодо д≥њ √ј““ та —ќ“, зазначивши, що "досить важливою дл¤ ƒоговору про —ќ“ та додатк≥в до нього Ї в≥дсутн≥сть пр¤моњ д≥њ, оск≥льки за в≥дсутност≥ пр¤мого застереженн¤ у документ≥ про приЇднанн¤ —п≥втовариства [до ƒоговору про —ќ“], може виникнути серйозний дисбаланс у фактичному виконанн≥ зобовТ¤зань —п≥втовариства та ≥нших крањн" (документ COM(94) 414 final>)

[131] Case C-280/93 Federal Republic of Germany v. Council of the European Union European Court Reports 1994, p. 5073

[132] див. Case 69/89 Nakajima All Precision Co LTD v. Council of the European Communities European Court Reports 1991, p. 2069

[133] цит. за Jackson J. H., Davey W. J. andSykes A. O. "Legal Problems of International Economic Relations", 3rd edn, 1995, p, 224-226

[134] “итул 19, √лава 102 (с)  одексу —Ўј м≥стить наступне положенн¤:

"Ќ≥¤ка ≥нша особа, кр≥м —получених Ўтат≥в

(ј) не маЇ права ≥н≥ц≥ювати судову справу на п≥дстав≥ положенн¤ будь-¤коњ з угод ”ругвайського –аунду чи виступати в≥дпов≥дачем по так≥й справ≥, т≥льки в насл≥док схваленн¤  онгресом такоњ угоди; або

(¬) не може оспорювати, будь-¤ким чином за будь-¤ким положенн¤м права, будь-¤ку д≥ю чи безд≥¤льн≥сть будь-¤кого департаменту, агенства чи ≥ншоњ установи —получених Ўтат≥в, будь-¤коњ держави чи њњ територ≥альноњ одиниц≥ на п≥дстав≥ того, що така д≥¤ чи безд≥¤льн≥сть суперечить так≥й угод≥."

[135] 1  оринф. 3:19

[136] van Ham, Peter, Grudzinski, Przemyslav, op. cit. p. 82

[137] Ireland v. the United Kingdom, Judgment of 18 January 1978, Publications of the European Court of Hunan Rights, Series A, No. 25, para. 239, p. 90

[138] Loizidou v. Turkey, Judgment of 23 March 1995 (Preliminary Objections), Publications of the European Court of Hunan Rights, Series A, para. 70, p. 26

[139] ibid., para. 71, p. 26; див. також Tyrer v. the United Kingdom, Judgment of 25 April 1978, Series A, No. 26, para. 31, pp. 15-16

[140] Merrill J. G. "The Development of International Law by European Court of Human Rights", 2^nd edn., 1993, p. 9

[141] ћаЇтьс¤ на уваз≥ ѕост≥йна ѕалата м≥жнародного правосудд¤

[142] —творенн¤ ћ≥жнародного —уду ќќЌ